Читаем Патерн полностью

Софії на мить здалося, що їй відчиняють двері до клубу. Але на картці було лише ім’я «Жанна», номер телефону й написане кульковою ручкою число з двома нулями.

— Що це? — Вона покрутила блискучим прямокутником перед кирпатим носиком офіціантки.

— Ви ж хотіли кунілінгус, юна леді? — усміхнулась білявка, демонструючи рівненькі білі зуби. — Там указано за годину. У євро. Можна завтра у вас, можна в мене. Я живу сама.

Софія відчула, як червона фарба заливає її обличчя. Вона залишила гроші на столику, підхопила пакет із підручниками і вибігла на вулицю. І лише біля власної домівки помітила, що й досі стискає в спітнілій руці рожеву картку.

Батько був удома. Коли Софія зайшла, він виглянув до коридору, подивився на дочку вибляклими очима й повернувся до телевізора. Дівчина пройшла на кухню. Кава з тістечком збудили апетит. Вона вигребла з холодильника кільце печінкової ковбаси і намазала нею кілька здоровенних шматків хліба. Налила собі кухоль чаю й кинула аж три ложки цукру. Але не встигла догризти другий бутер, коли дзенькнув вхідний дзвінок.

«Лічильник прийшли перевіряти. Най тато відчиняє», — вирішила Софія і хижо примірялась до третього шедевру швидкої кулінарії.

Цієї миті у дверях розквітло батькове обличчя.

— Там до тебе, — буркнуло воно і зникло.

Софія поклала бутер на тарілку й випурхнула до прихожої. Де тим часом звільнялася від чобітків Тася.

— Несподівано, — гмикнула Софія.

— Вважай, що я забула усе погане.

— А я ні.

— Щось не врубаюсь. — Тася обсмикала одяг перед дзеркалом і поправила зачіску. — Якого милого ти надулася?

— А ти подумай.

— Туплю, вибач.

— Ти мене ким назвала?

— Досвідченою дівчиною, — чітко вимовила, наче викарбувала кожний склад, Тася.

— А точніше?

— Давай не скандалити перед твоїм папанчиком, — примружила очі подруга. — Є розмова.

Тася кинула погляд на двері, за якими мурмотів батьків зомбоящик, і прослизнула в кухню. Софія рушила за нею.

— А це що? — Тася помітила на столі рожеву візитівку, схопила, придивилася до написів.

Софія подумки вилаяла себе останніми словами. Спробувала зробити байдуже обличчя.

— Знайома дала.

Тася недовірливо подивилась на подругу й піднесла картку до очей. Здавалося, вона обнюхує рожевий картон.

— І що ж це за знайома така?

— Офіціанткою працює.

— Де?

— У клубі в Любомира.

Тася уважно подивилася на подругу. Тоді прошепотіла:

— Ти мене дивуєш.

— Жанна — моя нова знайома. Мила дівчина. Дуже красива. Схожа на Скарлетт Йоганссон.

— Ти що, справді не втикаєш?

— Чого я не втикаю?

— У тебе ОСОБИСТА ВІЗИТІВКА ОФІЦІАНТКИ З «ДІВІНУСА»! — Тася карбувала кожне слово.

— Ну і що?