Читаем Пафос полностью

23 травня 1644 року Наглядач Тартарійського Ґрона братів-свідків Християни Розенкрейцера Франческо Такаррена у супроводі Пнівського каштеляна Яна Данила Корбуцького, хворого окультисти Асмуса, комонних джур та найманців з ґаламанської сотні гетьмана Потоцького, в'їхав у село Заболоття (з маєстатних володінь ордината Калиновського), що розкинуло вбогі свої споруди берегами мочарних боліт, що з волі Творця збирали води межи двома Бистрицями, гірськими і -у ті часи — плотогонними річками Дністрового куща. Перед тим у Чорному лісі верховий загін зустрів небезпечного і потворного мандрівного демона з почту чортячого архистратига Зебубіса. Хоробрий каштелян не розгубився і, наснажений окультною молитвою Наглядача Тартарійського Ґрона, заколов пікою те чудисько, котре потому великий знавець бестіарію Асмус, тамуючи гарячку сикером та краківською аквавітою, визнав істотою, знаною у вченій Європі яко «мантикора транскарпатська рогата». Єдиним, що розходилось з класичним описом мантикори, уміщеним в «Моnstriferо» Пфульція, були несамовито блакитні очі потвори. Видовжені, позначені сфінксовою красою межово африканських істот.

Сотворивши вдячну молитву і заклявши закопаний труп потвори хімічним словом Християна Розенкройцера, провідники загону зрозуміли невипадковість пригоди. Для містиків-бо подія, визнана в певному циклі першою, є незаперечним Знаком вибраності місця для початків плідних, несамовитих, незабутніх. Маючи таємне завдання визначити місце фортеці, що мала б у майбутті протистояти Східному Хаосові на татарських шляхах, Наглядач Ґрона і окультиста не радячись вирішили, що Влади Небесні саме у Знак Вбитої Мантикори, немов у форму, будуть у всі подальші, утаемнені від пізнання, століття щедро та неспинно вливати творчі сили…