— А… Стрибай, стрибай… — Жура ховає під стіл другу порожню пляшку. — Геть покійничка з тейблу!

До «Пінгвіна» прибуває нова компанія.

До зали заходять художник Чарнота, доценти Матіяш і Міттельроб, циганкуватий аспірант і дві свіжі брюнетки у коротких шкіряних спідницях.

Міттельроб зауважує Корвата.

— Аристиде!

Друг реввоєнгакера вітає колегу вузьким помахом затерплої руки. Міттельроб відривається від компанії і м'якою ходою педагога підходить до столика.

— Олександр, — відрекомендовується він Журі.

— Вадим.

— Вадиме, Ви не будете проти, якщо я на півхвилини позичу у Вас нашого високошанованого Аристида Михайловича.

— Не буду. Зичте.

— Шо сі стало? — питає очманілий Корват.

— Маленька розмова, Аристиде, на суто університетські теми. На півхвилини.

— Dupa do gury!

— У вас нині, бачимо, свято? — цікавиться Вадим Борисович.

— Костянтину Костянтиновичу, — Міттельроб очима оказує на Чарноту, — присуджена медаль Римської

Aкадемії…

— Обмиваєте, — розуміє Жура.

Корват радикальним зусиллям відриває свої тилові частини від стільця. Він зауважує набряклість шкіри навколо годинникового браслета і затерплість ніг. Тільки тепер він усвідомлює, як конче його організм потребує WС.

12

Глибинні відмінності світів та речей упроявлюються у деталях та ритмах їхнього руйнування.Кинутий напризволяще завод у Харкові перетворюється на руйновище іншим способом смерті, в іншій послідовності спрощення, за іншими законами здрібніння і здичавіння конструкцій, аніж подібний до нього завод в американському Портленді: розпад і розлад оголюють відмінності у найдрібніших модулях (гвинтах, цвяхах, тиньку) на первісних рівнях конструктивної з'єднаності.

Найшляхетніше виглядає руйнівна тяглість пірамід та церков. Вони спроможні надовго — на цілі оберемки століть — застигати на тих естетичних щаблях руйнації, котрим від часів Присутності подаровано право присмеркової краси, тихого поліття і теплих сутінків цілісності перед Виповненням Часів.

Храм Гробу Господнього.

Тихі сутінки єрусалимського каменю.