<p><strong>Кен Фоллет - Ніколи</strong></p>

«У Кена Фоллетта поганих книг не буває, а "Ніколи" — взагалі найкраща його робота, що вміє як слід налякати. Сумніваюся, що від останніх 150 сторінок вийде відірватися». — Стівен Кінґ

Оцифровано телеграм-спільнотою БУКХАБ для всіх українців в 2025 році

НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ!

Цю та багато інших кльових книг можна знайти в телеграм-каналі БУКХАБ.

Підтримуйте українських видавців і Захисників України.

Збираючи матеріали для «Падіння гігантів» (Fall of Giants), я був вражений відкриттям, що Першої світової війни насправді не хотів ніхто. Жоден європейський лідер з обох сторін не мав бажання її розпочинати. Однак імператори та прем’єр-міністри один за одним ухвалювали рішення — цілком логічні й помірковані — кожне з яких на крок наближало світ до конфлікту, страшнішого за який він не бачив доти. Так я дійшов висновку, що це була трагічна випадковість.

І замислився: а чи може вона повторитися?

«Двом тиграм на одній горі не розминутися».

Китайська народна мудрість

<p><strong>КРАЙ ЖУВАЧІВ</strong></p>

<p>Пролог</p>

Довгий час титул найнижчого президента США належав Джеймсові Медісону, який був метр шістдесят зростом, аж доки його рекорд не побила президентка Полін Ґрін: вона мала всього півтора метра й полюбляла підкреслювати, що коротун Медісон обійшов на виборах майже двометрового Девітта Клінтона.

Візит у Край Жувачів[1] Полін відкладала вже двічі. Відколи обійняла посаду, поїздку планували щороку, але завше знаходилися важливіші справи. Проте цього разу вона розуміла: далі тягнути нікуди. Стояв теплий вересневий ранок третього року її президентського терміну.

Поїздка була частиною відпрацювання алгоритму дій для верховного керівництва в разі нападу на США. Вона швидко вийшла з Овального кабінету на Південний моріг Білого дому. Назирці за нею поспішала група головних осіб, які майже ніколи не відходили далеко: радник з національної безпеки, старший секретар, двоє агентів Секретної служби й молодий капітан армії зі шкіряним портфелем — так званою ядерною валізкою, в якій містилося все необхідне для початку ядерної війни.

До послуг Полін був цілий флот гелікоптерів, та хай на який облавок вона б сіла, той неодмінно мав позивний «Морпіх Один». Як завжди, біля трапа, виструнчившись, на президентку очікував морський піхотинець у парадному синьому однострої.

Полін пригадала свій перший політ на вертольоті років із двадцять п’ять тому. Тоді їй було страшенно незручно в тісній кабіні з твердими металевими сидіннями, де стояв такий шум, що розмовляти було просто неможливо. Та президентський борт — зовсім інша річ. Усередині він нагадував салон приватного літака зі зручними кріслами, обтягнутими бежевою шкірою, кондиціонером і туалетом.

Біля Полін сидів радник з нацбезпеки Ґас Блейк. Це був стрижений їжачком генерал у відставці, кремезний сивий афроамериканець, який випромінював таку впевненість, що поруч із ним вона почувалася напрочуд спокійно. Йому було п’ятдесят п’ять — на п’ять років старший за Полін. Під час передвиборчої кампанії він виступав провідним членом її команди. Нині ж став найближчим колегою.

— Дякую, що погодилися провести навчання, — сказав він їй, коли гелікоптер злетів. — Я знаю, ви не хотіли цього робити.

Це правда. Така формальність її страшенно дратувала, тож кортіло чимскоріше її збутися.

— Це одна з тих справ, які хочеш чи ні, а мусиш виконувати, — мовила вона.

Політ тривав недовго. Коли гелікоптер приземлився, Полін швидко зиркнула в дзеркальце косметички. Біляве волосся, стрижене під каре, охайно вкладене, макіяж — легкий. Її гарні карі очі випромінювали співчуття, яким нерідко проймалася, хоч губи й залишалися міцно стиснутими, надаючи їй холодно-рішучого вигляду. Клацнувши, вона закрила косметичку.

Приземлилися біля складського комплексу в передмісті Меріленду. Офіційно він називався Резервний архів № 2 уряду США, однак ті, хто знали його справжнє призначення, іменували Краєм Жувачів — на честь земель із «Чарівника країни Оз», куди Дорогі потрапила після торнадо.

Край Жувачів був таємним об’єктом. Усі знали про Рейвен-Рок у Колорадо — підземний бункер, відведений для військового керівництва на випадок ядерної війни, цілком реальне й необхідне сховище, призначене, однак, не для президента. Багатьом було відомо і про Президентський оперативний центр із надзвичайних ситуацій під Східним крилом Білого дому, який використовували під час великих криз, як-от теракти 11 вересня. Щоправда, на випадок апокаліпсиса він не годився.

А ось у Краю Жувачів сотня людей здатна виживати впродовж цілого року.