Читаем МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ полностью

прийме. Того разу вона клялась найновішими капцями, і, щойно зрадила

обіцянку, Найда запорпав ті капці в купі гною під сусідським городчиком. Тож

тепер має науку: щоб не позбутися й помади, мусить дотримати клятви. Але

для підстраховки все ж краще випередити Вітчима. Навіть якщо

Гостинцем виявиться ще один Гіацинт.

Найда із жалем покинув шелепку упаковку й рушив за господарем.

—

Дурненький, не жалій: Святий Микола нам щось у сто разів краще

поклав! — заспокоював Миколка.

Проте сам заспокоїтись не міг. Цілу дорогу все пришвидшував і при-

швидшував крок і висловлював найрізноманітніші припущення.

—

...Це ж якби я, дурень, у ті грудні Школи не пропустив, уже тоді

знав би про Святого Миколая! Це ж і тоді під подушкою щось було, та, мабуть,

Вітчим знайшов і пропив!

—

...Це ж, прикинь, там може бути щось та-а-аке-е-е! Ну, велосипед,

звичайно, під подушку не влізе, а от Конструктор!..

—

...Або торба цукерок!

—

..Чи нові кросівки!

Найда захекано дріботів поруч із Миколкою.

Що ближчала хата, то більше кортіло дізнатись, який же Гостинець

ховається за її облупленими стінами й ґіацинтовим віконцем, під зашмуляною

Миколчиною подушкою. І то палкіше вірилось, що гостинець таки є. Не може

Святий Миколай забути про хлопчика — ще й із таким самим, як у нього,

святого, іменем!..

Грудень, 2007