Читаем Мертва зона полностью

— Вічний фаворит, — підказав Грег. Тоді видобув із задньої кишені штанів якийсь конверт. — Може, захочете поглянути.

Гендрон із сумнівом позирнув на конверт, потім звів очі на Грега. Той заохотливо кивнув. Банкір розкрив конверт.

Після того, як він хрипко хапнув ротом повітря, в обшитому сосновими панелями кабінеті надовго запала тиша. Її порушувало тільки ледь чутне гудіння електричного годинника на банкіровому столі та ще шипіння сірника, коли Грег запалював сигару. На стінах кабінету висіли літографії Фредеріка Ремінгтона. У прозорому кубику виднілися сімейні знімки. А на столі лежали фото банкіра, де його голова була уткнута в стегна якоїсь молодої чорнявої жінки, — а може, й рудої, бо на чорно-білих зернистих відбитках важко розрізнити колір волосся. Але обличчя розрізнялося виразно. То була аж ніяк не банкірова дружина. Дехто з жителів Ріджуея одразу б упізнав у ній офіціантку з придорожнього кафе Боббі Стренга в одному з сусідніх містечок.

Знімки банкіра, де він уткнув голову в стегна офіціантки, особливої небезпеки не становили: її обличчя було виразно видно, а його ні. Зате на інших навіть банкірова бабуся легко впізнала б його. На тих знімках Гендрон і офіціантка демонстрували цілу серію сласних утіх, — може, й не всі позиції «Кама сутри», але декотрі напевне ніколи не фігурували в розділі «Сексуальні стосунки» посібника з гігієни для ріджуейської середньої школи.

Гендрон звів очі. Обличчя його зрошував піт, руки тремтіли. У грудях шалено калатало. Він злякався, чи то не серцевий напад.

Грег на нього й не дивився. Він утупив очі за вікно на ясно-блакитний клаптик неба між двома будинками.

— Повіяв вітер перемін, — промовив він з відчуженим і зануреним, мало не містичним виразом обличчя. Тоді обернувся до Гендрона. — А знаєте, що дав мені один з тих наркоманів у консультаційному центрі?

Чак Гендрон тупо похитав головою. Тремтячою рукою він масажував лівий бік грудей — про всяк випадок. Очі його раз у раз поверталися до фотографій. Кляті фотографії. А що, як зараз зайде секретарка?… Він облишив масажувати груди й почав збирати знімки й застромляти їх у конверт.

— Червону книжечку голови Мао, — сказав Грег. З його опуклих грудей вихопився смішок; колись вони були такі ж хирляві, як і все тіло, і це викликало в мало не обожнюваного ним батька майже огиду. — І там є один афоризм… я не пригадую дослівно, але десь ніби так: людина, що почула вітер перемін, має будувати не захисток, а вітряк. В усякому разі, суть така. — Він нахилився вперед. — Гаррісон Фішер — не вічний фаворит, він уже колишній. І Форд колишній. Маскі колишній. Хемфрі колишній. Чимало політиків по всій країні, і дрібних, і великих, прокинуться другого дня після виборів і побачать, що вони вимерли, як птахи дронти. — Грег зблиснув очима на банкіра. — Хочете побачити нову хвилю? Погляньте на отого Лонглі із штату Мен. Республіканці висунули Ервіна, демократи висунули Мітчелла, а коли полічили голоси, обидва дуже здивувалися, бо народ узяв та обрав губернатором якогось власника страхувальної контори з Льюїстона, що не захотів пристати ні до тих, ні до тих. Тепер про нього говорять як про темного коника, що може піднести сюрприз і на наступних президентських виборах.

Гендрон і досі не міг говорити.

Грег глибоко вдихнув повітря.

— Вони всі вважатимуть, що я просто блазень, розумієте? Вони й Лонглі мали за блазня. А я не жартую. Я будую вітряки. А ви будете постачати будівельні матеріали.

Він замовк. У кабінеті знов запала тиша, тільки ледь чутно гудів годинник. Нарешті Гендрон прошепотів:

— Де ви взяли ці фото? Діло рук Еллімена?

— Та пусте. Нема про що говорити. Забудьте про ці фото. Залиште їх собі.

— А в кого негативи?

— Чак, — переконливо промовив Грег, — ви не розумієте. Я пропоную вам Вашингтон. Яка перспектива, чоловіче! Я навіть не прошу вас викладатися на всю кампанію. Як я сказав, мені потрібне лиш відро води, щоб запустити помпу. А коли запустимо, гроші плавом попливуть. Ви знаєтеся з грошовитим людом. Обідаєте з ними, граєте в покер. Даєте їм позики під проценти, які вони самі називають. То ви знаєте, як заклацнути на них наручники.

— Грег, це ви не розумієте, ви не…

— Отак, як я щойно заклацнув їх на вас, — докінчив Грег.

Банкір дививсь на нього знизу вгору. Очі його безпорадно бігали. Грег Стілсон подумав, що Гендрон схожий зараз на вівцю, яку ведуть до різниці.

— П’ятдесят тисяч доларів, — сказав Грег. — Знайдіть їх.

Він вийшов і тихенько причинив за собою двері. Навіть крізь товсті стіни Гендрон чув його розкотистий голос: Грег гомонів із секретаркою. Секретарка — пласкогруда шістдесятирічна курка — хихотіла з ним, як школярка. Він таки блазень. Саме ця якість плюс ота його програма боротьби з юнацькою злочинністю зробили Грега Стілсона мером Ріджуея. Та народ не посилає блазнів у Вашингтон.

Чи скажімо так — не посилав.