Читаем Мертва зона полностью

Джордж Гарві не тільки стояв за лаштунками політичного життя міста, але й був хрещеним батьком республіканської партії в третьому виборчому, окрузі.

— Джордж не скаже «ні», — спокійно промовив Грег. Чуприну його вже припорошила сивина, але обличчя раптом стало точнісінько таке саме, як у того молодика на фермі в Айові. Проте голос звучав терпляче. — Джордж стоятиме збоку, але з мого боку, ви розумієте? Я не наступлю йому на мозолю, бо буду незалежним кандидатом. Не стану ж я ще двадцять років удавати з себе хлопчика й лизати чужі черевики.

Чак Гендрон нерішуче сказав:

— Ви, мабуть, жартуєте, Грег?

Грег знову нахмурився, тепер уже застережливо.

— Чак, я ніколи не жартую. То люди… вони думають, що я жартую. «Юніон лідер» і оті крикуни з «Дейлі демократ» — вони думають, що я жартую. А ви поговоріть із Джорджем Гарві. Спитайте його, чи я жартую, чи роблю діло. Та й ви самі мали б знати мене краще. Зрештою, ми разом ховали деякі кінці у воду, хіба ні, Чак?

На похмуре обличчя Грега набігла погрозлива посмішка, — погрозлива для Гендрона, бо той таки дав Стілсонові втягти себе в деякі махінації з будівництвом. Вони взяли на цьому добрі гроші, атож, узяли, й не про те мова. Але було кілька обставин, що не дозволяли вважати забудову Саннінгдейлської території (а як по правді, то й Лорелської також)… ну, скажімо, цілком законною. Приміром, довелося підкупити інспектора екологічної служби, і то ще не найгірше.

З Лорелською територією справа застопорилася через одного старого, що жив за Ріджуейським шосе й нізащо не хотів продати свою ділянку; отож для початку кільканадцять його курчат здохли від якоїсь загадкової хвороби; потім згорів сарай, де він зберігав картоплю; потім, не так давно, коли старий поїхав у неділю навідати свою сестру, що жила в притулку в Кіні, хтось перемазав лайном вітальню і їдальню в його домі; і тоді старий таки спродався й виїхав, а Лорелська забудова нарешті стала дійсністю.

Та було й ще одне: в околиці знов з’явився отой горлоріз на мотоциклі, Санні Еллімен. Вони з Грегом задушевні приятелі, і коли про це ще не говорить ціле місто, то тільки тому, що Грега звикли бачити в товаристві всяких патлатих хіпі, гомиків, хуліганів-мотоциклістів — це ж бо він заснував наркологічний консультаційний центр і запровадив у Ріджуеї досить незвичайний комплекс заходів щодо юних наркоманів, алкоголіків і дорожніх хуліганів. Замість того щоб штрафувати й ув’язнювати, міські власті почали використовувати їх на різних роботах. То була Грегова ідея — ідея зовсім непогана, і банкір один з перших це визнав. Почасти завдяки їй Грега і обрали мером.

Але оце… це ж чисте безглуздя.

Грег сказав ще щось. Гендрон недочув.

— Пробачте, — мовив він.

— Я спитав, чи не погодилися б ви стати організатором моєї виборчої кампанії, — повторив Грег.

— Грег… — Гендрон мусив прокашлятись і почати знову. — Грег, здається, ви не розумієте. Від третього округу в палаті представників у Вашингтоні засідає Гаррісон Фішер. Він республіканець, людина шанована і, як я розумію, засів там навічно.

— Нічого вічного не буває, — заперечив Грег.

— А от Гаррісон з біса близький до цього, — сказав Гендрон. — Спитайте в Гарві. Вони разом ходили до школи. Мабуть, десь року тисяча вісімсотого.

Грег пустив повз вуха цей тонкий дотеп.

— Я назвуся Самотнім Лосем чи ще якось… І всі подумають, що я просто блазень… а кінець кінцем під сміх усього доброго люду третього округу я в’їду у Вашингтон.

— Грег, ви збожеволіли.

Грегова посмішка миттю зникла, наче її ніколи й не було. Обличчя його страхітливо змінилося. Воно нараз застигло, а очі викотились так, що стало видно білки. Як ото в коня, що ткнувся був мордою у гнилу воду.

— Ви мені краще такого не кажіть, Чак. Ніколи. Банкірові стало зовсім зле.

— Пробачте, Грег. Я просто…

— Ніколи більш мені такого не кажіть, якщо не хочете, щоб одного дня біля вашого смердючого «імперіала» вас зустрів Санні Еллімен.

Губи Гендрона заворушились, але з них не злетіло ані звуку.

Грег знов посміхнувся, і то було так, наче Сонце пробилося крізь лиховісні хмари.

— Ну гаразд. Не треба хвицати копитами, нам же разом працювати…

— Грег…

— Ви потрібні мені, бо знаєте всіх до одного бісових ділків у цій частині Нью-Гемпширу. Коли ми розкрутимо колесо, нам знадобляться великі гроші, отож, я думаю, доведеться пустити в хід помпу. Час мені вже вийти на простір цілого штату, а не тільки Ріджуея. Гадаю, півсотні тисяч доларів вистачить на те, щоб угноїти місцевий ґрунт.

Банкіра, який уже чотири виборчі кампанії працював на Гаррісона Фішера, так вразила Грегова політична наївність, що він спершу й не знав, як вести розмову далі. Нарешті сказав:

— Грег, ділки дають гроші на виборчі кампанії не з доброти душевної, а тому, що переможець потім має чимось їм відплатити. Коли сили кандидатів приблизно рівні, ділки поставлять на будь-якого з них, аби тільки він мав шанси на виграш, бо якщо він і програє, його спишуть за графою накладних витрат. Головне — це мати шанси. А Фішер…