Читаем Мертва зона полностью

— Ох, яка мелодрама! — Він поклав руку на груди Джонні. — Ви гадаєте, ми із Джімом новачки в своєму ділі? Аж ніяк. Ми неврологи. Лікарі, яких ви, американці, дуже високо цінуєте. А це означає, що ми невігласи не в усьому, а тільки в тому, що пов’язане з функціями людського мозку. Отож можу вам сказати: справді, такі випадки траплялися. Але з вами цього не буде. Думаю, ми маємо підстави так казати, правда ж, Джіме?

— Маємо, — підтвердив Браун. — Ми не виявили у вас майже ніяких серйозних відхилень, Джонні. У Техасі живе чоловік, який пролежав у комі дев’ять років. Тепер він ось уже шість років відає позиками в банку. А перед тим два роки працював касиром. Одна жінка з Арізони була непритомна цілих дванадцять років. Щось там сталося з наркозом, коли вона родила. Тепер вона пересувається в інвалідній колясці, але жива й при здоровому розумі. Вона вийшла з коми в шістдесят дев’ятому році, і їй показали дитину, яку вона народила дванадцять років тому. Дитинча було вже в сьомому класі й чудово вчилося.

— Мені теж світить інвалідна коляска? — спитав Джонні. — Я не можу випростати ноги. З руками трохи краще, а от ноги… — Він замовк і похитав головою.

— Скорочуються зв’язки, — сказав Вейзак. — Так чи ні? Ось чому коматозні хворі немовби скулюються і прибирають положення, яке ми називаємо утробним. Але тепер ми знаємо про фізичні наслідки коми куди більше, ніж раніш, і можемо успішніше протистояти їм. Навіть коли ви лежали непритомний, з вами регулярно працював фізіотерапевт. До того ж хворі по-різному реагують на коматозний стан. У вас, Джонні, фізичне погіршення відбувалося досить повільно. Як ви самі кажете, ваші руки лишилися напрочуд чутливими й життєздатними. І все ж таки погіршення є. Лікування буде тривале і… Чи треба приховувати від вас правду? Думаю, ні. Воно буде тривале й болісне. Ви не раз заплачете. Може, й зненавидите свого лікаря. Може, вам здасться кращим лишитися назавжди прикутим до ліжка. Вас чекають операції — одна, якщо вам дуже й дуже пощастить, але, може, й усі чотири, — бо треба видовжити зв’язки. Такі операції — ще новина, вони можуть дати цілком позитивні наслідки, можуть дати часткові, а можуть і не дати ніяких. І все-таки, як буде на те воля божа, гадаю, до вас повернеться здатність ходити. Кататися на лижах і стрибати через бар’єри ви навряд чи зможете, а от бігати і, звісно, плавати будете напевне.

— Дякую, — сказав Джонні.

Він раптом відчув приплив щирої приязні до цього чоловіка з незвичною вимовою і чудною кучмою на голові. Йому захотілося й собі зробити Вейзакові щось приємне, і це почуття викликало настійне бажання, майже потребу доторкнутися до нього.

Джонні зненацька простяг руки й узяв долоню Вейзака в свої. Лікарева долоня була велика, зморшкувата й тепла.

— Що? — лагідно спитав Вейзак. — А це до чого?

І вмить усе перемінилося. Якимсь незбагненним чином. Тільки Вейзак нараз ніби весь розкрився перед Джонні. Так наче… опинився зовсім близько й на нього впало ясне, живе світло. Кожна цяточка, родимка й рисочка на його обличчі стала рельєфною. І кожна розповідала свою історію. Джонні почав розуміти.

— Дайте мені ваш гаман, — мовив він.

— Мій… гаман? — Вейзак і Браун розгублено перезирнулись.

— Там лежить фотографія вашої матері, мені треба глянути на неї, — сказав Джонні. — Будь ласка.

— Як ви про це дізналися?

— Будь ласка!

Вейзак подивився йому в обличчя, а тоді повільно засунув руку під халат і видобув старий гаман, розбухлий і безформний.

— Звідки ви знаєте, що я ношу при собі материне фото? Її давно немає на світі, вона померла, коли нацисти окупували Варшаву.

Джонні вихопив у нього з руки гамана. Вейзак і Браун приголомшено дивились на нього. А Джонні розкрив гаман і, не спиняючись на прозорих кишеньках для фотографій, заглибився всередину; його пальці квапливо перебирали старі візитні картки, оплачені рахунки, погашений банковий чек, давнє запрошення на якісь політичні збори. Нарешті він витяг невеличку аматорську фотографію, запресовану в пластик. На знімку була молода жінка з простим обличчям, забраними під хустку косами і осяйною юною усмішкою. Вона тримала за руку малого хлопчика. Поруч стояв чоловік у польській військовій формі.

Джонні затис фотографію між долонями й заплющив очі. Якусь хвилю було темно, але потім із темряви вихопився фургон… ні, не фургон, а катафалк. Запряжений кіньми катафалк. Ліхтарі були обгорнуті чорним крепом. Ну певно, що катафалк, — вони ж бо…