Елма метнулася ліворуч, до невисокої огорожки скраю естради, наміряючись перескочити через неї. Та вбивця схопив її ззаду за комір дешевенького пальта і рвонув до себе. Матерія тріснула й з глухим звуком розповзлася. Дівчина розтулила рота, щоб закричати.

Убивця з розмаху припечатав їй рота рукою, чавлячи губи на зубах. Долоню йому залоскотала тепла кров. А дівчина тицяла в нього вільною рукою, силкуючись намацати точку опори, але марно. Рука щораз зіслизала, бо він… він був…

В’юн!

Він кинув її на дощаний поміст. Рот дівчини, вже перемазаний кров’ю, на мить звільнився, і вона знов спробувала закричати, але вбивця, хекаючи й скалячись, навалився їй на груди, і повітря безгучно вихопилось із легенів. Вона відчувала його на собі, величезного, розпаленого, важкого, мов камінь, і вже не намагалася закричати, а тільки шалено опиралась. Пальці її без упину хапалися за нього і щораз зісковзували, зісковзували. А він грубо розсунув дівчині ноги й притиснув її до помосту. Її рука черкнула йому по носі, і в очах у нього виступили сльози.

— Ах ти ж блудяга! — просичав він і вчепився руками їй у горлянку.

Вчепився й почав душити, то відриваючи її голову від помосту, то з силою гупаючи нею об дошки. Очі дівчини викотились. Обличчя спершу порожевіло, тоді стало червоне, а потім — аж багрове. Опір її почав слабшати.

— Блудяга… блудяга… блудяга… — хрипко примовляв убивця.

Тепер він був справжній убивця, і Елмі Фрешет більш не судилося крутити задком серед усього того наброду в «Сірініті-Хіллі». Очі її були безтямно вирячені, немов у тих неоковирних дешевих ляльок, що їх продають на ярмарках. Убивця хрипко сапав. Руки дівчини уже безживно лежали на дошках помосту. А його пальці так уп’ялися їй у горлянку, що й нігтів стало майже не видно.

Нарешті він розтиснув руки, готовий душити знов, якщо вона заворушиться. Але вона не заворушилась.

Почекавши якусь хвилю, він тремтячими руками розчахнув поли її пальта й задер спідницю рожевої офіціантської форми.

Білясте небо дивилося вниз. Громадський гай у Касл-Року був безлюдний. Тільки другого, дня там знайшли сплюндроване тіло задушеної Елми Фрешет. На думку шерифа, злочин учинив якийсь зайда. Про це повідомили газети в цілому штаті, і всі у Касл-Року погодилися з шерифовою думкою.

Певне ж, ніхто з місцевих не міг скоїти такого жахіття.

Розділ п’ятий

1

Герб і Віра Сміти повернулися до Паунела, і життя їхнє пішло своїм звичаєм. У грудні Герб закінчив роботу на спорудженні будинку в Даремі. Як і передбачала Сейра, їхні заощадження дуже скоро вичерпались, і вони мусили вдатись до Фонду допомоги при надзвичайних випадках. Це підкосило Герба не менше, ніж саме нещастя. Для нього та допомога була не чим іншим, як замаскованою милостинею. Він усе своє життя чесно й тяжко працював власними руками і ніколи й думки не припускав, що настане день, коли йому доведеться взяти від штату бодай один долар. Але такий день настав.

Віра передплатила три нові журнали, що надходили поштою через нерівні проміжки часу. Всі три мали дуже поганий друк і такі малюнки, наче їх малювали діти. Вони називалися «Божі летючі тарілки», «Напередодні Спасу» і «Чудеса Господні в галузі психіки». А передплачені раніше «Дайджести» хоча й далі надходили щомісяця, проте лежали тепер нерозгорнуті іноді по три тижні, тоді як ті журнальчики Віра зачитувала мало не до дірок. Вона знаходила там багато такого, що здавалось їй дотичним до випадку із Джонні, і за вечерею читала ті перли стомленому чоловікові високим, пронизливим голосом, що аж тремтів від збудження. Герб дедалі частіше просив її притишити голос, а часом і гримав на неї, щоб вона облишила ті нісенітниці й дала йому спокій. Тоді Віра кидала на нього страдницький, жалісний та ображений погляд і тихо йшла нагору продовжувати свої студії. Вона почала писати до редакцій тих журналів і обмінюватись листами з їх дописувачами та іншими адресатами, яких спіткали подібні нещастя.

Більшість їх, як і сама Віра, були добросерді люди, котрі щиро прагнули допомогти їй і полегшити майже непосильний тягар її горя. Вони присилали тексти молитов і амулети, обіцяли згадувати Джонні у своїх вечірніх молитвах. Та були й інші, звичайнісінькі дурисвіти обох статей, і Герба дуже непокоїло, що його дружина втрачає здатність розпізнавати їх. Хтось запропонував надіслати скалочку єдино істинного хреста Господнього — і то всього за 99 доларів 98 центів. Пропонували й пляшечку цілющої води з Лурдського джерела: мовляв, якщо втерти її Джонні в чоло, вона майже напевне зробить чудо. За неї правили 110 доларів плюс поштові видатки. Дешевше коштувала (й дужче вабила Віру) магнітофонна касета із записом Двадцять третього псалма та молитви Господньої, виголошених відомим південним євангелістом Біллі Гамбарром. Згідно з рекламним проспектом, її протягом кількох тижнів належало прокручувати біля ліжка Джонні, і це майже напевне мало спричинити чудесне зцілення. Як додаткове благословення (тільки протягом обмеженого часу) з касетою надсилався фотопортрет самого Біллі Гамбарра з автографом.