Читаем Мальвіль полностью

Примітка Тома

Оскільки окремі деталі ще свіжі в пам’яті читача, я хотів би вказати на дві помилки в Емманюелевій розповіді.
1. Гадаю, що Емманюель багато разів непритомнів у льоху, бо я ні на хвилину не
відходив од нього, проте він не бачив мене й не відповідав мені, коли я
звертався до нього. В усякому разі, запевняю: я не бачив, щоб він пірнав у
цебер від машинки для миття пляшок. І ніхто інший не бачив цього. Мабуть,
Емманюелеві все це примарилося, так само, як і докори сумління за свій
“егоїзм”.
2. То не Емманюель причинив двері льоху після “жахливої” появи Жермена. Їх
зачинив Мейссоньє. Перебуваючи в напівпритомному стані, Емманюель, очевидно,
уявив себе на місці Мейссоньє, рухи якого, дивна річ, описує достеменно так,
ніби то були його рухи, зокрема те, як Мейссоньє порачкував аж до дверей, але
не наближався до Жерменового тіла.
Я хотів би додати ще одне зауваження.
Хоч я й атеїст, однак нічого не маю проти церкви, і якщо поводився трохи
стримано, коли Емманюель почав читати біблію, то тому, що ця церемонія, -
можливо, слово це не точне, але іншого не знаходжу, - здавалося мені, ще дужче
підсилить те, що вже було: майже релігійний характер впливу, який Емманюель
справляв на друзів. Тим більше, що Емманюель читає текст гарним, поваленим,
сповненим почуття голосом. Я не маю нічого проти: Емманюель - людина з
блискучою уявою й з хистом літератора. Однак мені здається небезпечним зовсім
інше: сказати, що “Буття” - “чудова поема”, - означає забути про безліч
наукових помилок, якими воно рясніє.

VI