Читаем Краєвиди підглядника полностью

Коли мама нахилялася над ванною, щоб випробувати рукою воду, її круглий задок розтулювався, і я помічав унизу затиснену дірку й чорне кучеряве волосся. Мама тоді залазила у ванну, підносячи то одну, то другу ногу. Вона не любила загарячої води.

Тепер вона була обернена передом до мене й пальцями відгортала за плечі своє волосся. Коли я перший раз побачив її великі груди з широкими темними сосками, то увесь затрусився від переляку. Мене й досі проймає дрож, коли вона обертається передом до мене. Але її стан був тоненький, як у наших дівчат у школі, а живіт ледь-ледь випуклювався вперед. Під животом, між ногами, вона мала дуже густе кучеряве волосся.

Коли мама лягала у ванну й намилювала тіло, я майже не бачив її під білою піною. Викупавшись, вона спускала воду, ставала на килимок і витиралася грубим рушником. Тоді сідала на край ванни, підстригала нігті на пальцях або намащувала тіло запашним кремом. Інколи вона гладила і стискала свої груди та водила пальцем між кучерями внизу живота. Тоді її очі ставали гарними й великими, тіло корчилося, уста розкривалися й видихали дивні музичні звуки. Я тоді ставав напружений, мов струна, й відчував дивну приємність між ногами. Це були найщасливіші миті моєї юности.

Та невдовзі до нас почав учащати містер Дейвісон, який працював разом із мамою. Він був принадливий і гарний з вигляду мужчина — середнього росту, блондин, із синіми очима і гострим носом. Я відразу незлюбив його. Він завжди приходив пізно. Мати о десятій відправляла мене спати. Я роздягався, гасив у своїй кімнаті світло й лягав у ліжко. А вони йшли тоді до маминого кабінету. Вона мала там столик, друкарську машинку, різні канцелярійні прилади, книжки й формуляри. Дуже часто мама працювала там ночами, коли не встигала завершити якусь термінову роботу на праці. При стіні в її кабінеті стояла софа, де звичайно спали гості, коли приїздили до нас. Та це бувало дуже рідко.

Двері до маминого кабінету були добре припасовані, і я не міг знайти у них жодної щілини. Це доводило мене до розпачу. Бо йти через вітальню й підглядати через замкову дірку було небезпечно, тим більше, що мама часто виходила, щоб заварити чаю, захопити якусь закуску чи принести коньяк і келихи.

На щастя, одна стіна в моїй кімнаті прилягала до маминого кабшету. У тій стіні була вмонтована велика шафа, в якій висіли мої костюми, сорочки, курточки та інші речі. Розглядаючи ту шафу, я помітив, що у правому куті була вузенька тріщина в стіні. Коли мама пішла на працю, я взяв великого кухонного ножа і трохи побільшив ту тріщину. Тоді пішов до маминого кабінету, начисто змів із підлоги порох і відсунув вазон із великою пальмою, який щасливо стояв у тому ж куті, трішки вправо, щоб не було помітно зробленої мною тріщини.

Увечері, коли мама й містер Дейвісон пішли до кабінету, я чекав уже на них у шафі. Вони попивали коньяк, закушували солодощами й гуторили про фінансові справи. Пізніше містер Дейвісон помагав мамі закінчити якийсь проект. Все це було таке нецікаве, що я заснув у шафі. Пробудився щойно вдосвіта й пішов до ліжка. Добре, що моя мама не мала поганої звички заглядати до моєї кімнати.

За кілька днів містер Дейвісон знову зайшов до нас. Цього разу мама з гостем працювали не при столику, як перед тим, а сиділи на софі й теревенили, мабуть, якісь дурниці, бо обоє ввесь час сміялися. Все це починало сердити мене. Несподівано містер Дейвісон наповнив два келихи вином, вони схрестили руки, випили до дна й прилипли устами до уст. Той поцілунок тривав так довго, що мені мало не тріснула чашка від болю. Мати тоді наче злякалася й раптово відсунулася від містера Дейвісона. Після того я цілу ніч не міг заснути, бо дуже боліла голова, а ранком не пішов до школи.

Наступного вечора містера Дейвісона знову принесло до нас. Спершу мама і містер Дейвісон були дуже несмілі: надто формально цокалися келихами, надто чемно подавали одне одному закуски. Раптом вони кинулися в обійми, цілувалися, пестили одне одному волосся й шепотіли щось нерозбірливе. Мама наче ошаліла, рвала на грудях сукню, а містер Дейвісон правою рукою гладив її груди. А тоді взяв у рот лівий сосок і ссав. Мене спершу спаралізувало почуття ревнощів, і страшний біль стиснув усе моє тіло. Відтак я розпалився до тої міри, що змочив піжаму й мусив міняти її.

У суботу ввечері я відразу помітив, що мати була більше схвильована перед приходом містера Дейвісона, ніж звичайно. Вона раніше прийняла душ, помазала парфумами шию й за вушками і вдягла золотистий халат, у якому виглядала особливо гарно. Я не міг також не помітити й того, що під халатом вона не мала нічого. Невже вона аж так хотіла того містера Дейвісона?! Він прийшов по десятій. Я був такий нетерпеливий, що тут же пробурмотів їм «добраніч», хапливо роздягнувся, вимкнув світло й побіг до своєї шафи.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее
Книжный вор
Книжный вор

Январь 1939 года. Германия. Страна, затаившая дыхание. Никогда еще у смерти не было столько работы. А будет еще больше.Мать везет девятилетнюю Лизель Мемингер и ее младшего брата к приемным родителям под Мюнхен, потому что их отца больше нет – его унесло дыханием чужого и странного слова «коммунист», и в глазах матери девочка видит страх перед такой же судьбой. В дороге смерть навещает мальчика и впервые замечает Лизель.Так девочка оказывается на Химмель-штрассе – Небесной улице. Кто бы ни придумал это название, у него имелось здоровое чувство юмора. Не то чтобы там была сущая преисподняя. Нет. Но и никак не рай.«Книжный вор» – недлинная история, в которой, среди прочего, говорится: об одной девочке; о разных словах; об аккордеонисте; о разных фанатичных немцах; о еврейском драчуне; и о множестве краж. Это книга о силе слов и способности книг вскармливать душу.

Маркус Зузак

Современная русская и зарубежная проза
Шантарам
Шантарам

Впервые на русском — один из самых поразительных романов начала XXI века. Эта преломленная в художественной форме исповедь человека, который сумел выбраться из бездны и уцелеть, протаранила все списки бестселлеров и заслужила восторженные сравнения с произведениями лучших писателей нового времени, от Мелвилла до Хемингуэя.Грегори Дэвид Робертс, как и герой его романа, много лет скрывался от закона. После развода с женой его лишили отцовских прав, он не мог видеться с дочерью, пристрастился к наркотикам и, добывая для этого средства, совершил ряд ограблений, за что в 1978 году был арестован и приговорен австралийским судом к девятнадцати годам заключения. В 1980 г. он перелез через стену тюрьмы строгого режима и в течение десяти лет жил в Новой Зеландии, Азии, Африке и Европе, но бόльшую часть этого времени провел в Бомбее, где организовал бесплатную клинику для жителей трущоб, был фальшивомонетчиком и контрабандистом, торговал оружием и участвовал в вооруженных столкновениях между разными группировками местной мафии. В конце концов его задержали в Германии, и ему пришлось-таки отсидеть положенный срок — сначала в европейской, затем в австралийской тюрьме. Именно там и был написан «Шантарам». В настоящее время Г. Д. Робертс живет в Мумбаи (Бомбее) и занимается писательским трудом.«Человек, которого "Шантарам" не тронет до глубины души, либо не имеет сердца, либо мертв, либо то и другое одновременно. Я уже много лет не читал ничего с таким наслаждением. "Шантарам" — "Тысяча и одна ночь" нашего века. Это бесценный подарок для всех, кто любит читать».Джонатан Кэрролл

Грегори Дэвид Робертс , Грегъри Дейвид Робъртс

Триллер / Биографии и Мемуары / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза