Королю подали рогатину, затверділу на вогні, з залізним вістрям на кінці.

— Будьте обережні, брате! — крикнула Маргарита.

— Вперед! вперед! — гукнула герцогиня де Невер. — Не схибте, сір! Добре вдарте безбожника!

— Будьте спокійні, герцогиня! — сказав Карл.

І, наставивши рогатину перед собою, кинувся на кабана, якого держали за вуха два пси, так що він не міг уникнути удару. Проте, побачивши блискуче вістря рогатини, кабан метнувся вбік, і зброя, замість врізатись у груди, сковзнула по лопатці і затупилась на скелі, до якої кабан притулився.

— Тисяча дияволів! — крикнув король. — Не влучив!.. Рогатину! Рогатину!

І, відступивши назад, як робили рицарі, беручи поле, кинув геть на десять кроків від себе негодящу зброю.

Псар кинувся до нього з новою рогатиною.

Але в ту саму мить кабан, ніби передбачаючи долю, що його чекала, і бажаючи уникнути її, скаженим рухом вирвав у меделянів пороздирані вуха і, з залитими кров’ю очима, наїжачений, гидкий, дихаючи шумно, як ковальський міх, клацаючи зубами, кинувся, нагнувши голову, на королівського коня.

Карл був надто добрий мисливець, щоб не передбачити цього нападу. Він підняв коня дибки, але кепсько розрахував натиск: кінь, надто стиснутий удилом або, може, настрашений, перекинувся назад.

Усі страшенно скрикнули: кінь упав і придавив собою стегно королю.

— Руку, сір, визволіть руку! — сказав Генріх.

Король кинув поводи, вхопився лівою рукою за сідло, намагаючись витягти правою мисливський ніж, але ніж, придавлений вагою його тіла, не виймався.

— Кабан! Кабан! — крикнув Карл. — Домене, д’Алансон! До мене!

Але кінь, якому дано було волю, ніби зрозумів небезпеку, що загрожувала його панові, напружив мускули і вже підвівся на три ноги, коли король гукнув до брата. Генріх побачив, що герцог Франсуа страшенно зблід і приклав аркебузу до плеча. Але куля, замість поцілити у кабана, що був не далі як за два кроки від короля, розбила коліно коневі, і кінь упав носом у землю. В ту ж хвилину кабан роздер іклою чобіт Карла.

— О, — прошепотів д’Алансон зблідлими устами, — гадаю, що тепер герцог д’Анжуй — король французький, а я — король польський.

Справді, кабан терзав уже стегно Карла, коли король відчув, що хтось тягне його за руку вгору, потім побачив, як блиснуло гостре лезо і по саме держално застромилося кабанові під лопатку, і в той же час рука в залізній рукавиці відхилила кабанячу морду, що дихала парою вже над його одежею.

В ту мить, коли кінь зробив рух, щоб підвестися, Карл звільнив ногу, важко підвівся і, бачачи, що весь залитий кров’ю, став блідий, як труп.

— Сір, — сказав Генріх, не встаючи з колін і держачи кабана, враженого в серце, — це нічого, я відтягнув зуби, ваша величність не поранені.

Він устав, впустивши з рук ножа, і кабан упав, виригуючи горлом кров.

Карл, оточений схвильованими мисливцями, чуючи крики жаху, що могли б стривожити найспокійнішу мужність, одну мить сам мало не впав коло конаючої тварини. Але пересилив себе і, повернувшись до короля Наварського, стиснув йому руку з поглядом, в якому блиснув перший прояв чулості і вперше за двадцять чотири роки життя забилось його серце.

— Дякую, Анріо! — сказав він.

— Бідолашний брате! — скрикнув д’Алансон, наближаючись до Карла.

— А, це ти, д’Алансон! — сказав король. — Ну, славетний стрілець, що поробляє твоя куля?

— Вона розплющилась об кабана, — сказав герцог.

— Ах, ти, господи! — скрикнув Генріх з чудово удаваним здивуванням. — Гляньте, Франсуа, ваша куля розбила коліно у коня його величності. Дивно!

— Невже? — сказав король. — Правда?

— Може бути, — сказав розгублено герцог, — рука в мене так тремтіла!

— В усякому разі, для доброго стрільця постріл дуже дивовижний, Франсуа! — сказав Карл, насупивши брови. — Вдруге дякую тобі, Анріо! Панове, — сказав король, — вернімось у Париж — з мене досить.

Маргарита наблизилась привітати Генріха.

— Ах, Марго, — сказав Карл, — привітай його якнайщиріше, бо коли б не він, король французький звався б Генріхом III.

— Шкода, пані! — сказав беарнець. — Пан герцог д’Анжу вже й так мій ворог, а стане ворогом мені ще більше. Та що ви хочете? Робиш, що можеш. Спитайтесь у пана д’Алансона.

І, нахилившись, витяг із кабана свій ніж і двічі чи тричі устромив його в землю, щоб зчистити кров.

ЧАСТИНА ДРУГА

I. Братерство

Рятуючи життя Карла, Генріх врятував не тільки життя людині, — він не допустив до зміни володарів у трьох державах.

Справді, коли б Карла IX було вбито, герцог д’Анжу став би королем Франції, а герцог д’Алансон, певніш усього, королем Польщі. Щодо Наварри, то, зважаючи на те, що герцог д’Анжу був коханцем пані де Конде, корона наварська, певне, була б платою чоловікові за послужливість жінки.

Отже, з усіх цих великих пертурбацій для Генріха не вийшло б нічого доброго. Він перемінив би пана, та й усе, і замість Карла IX, що терпів його, побачив би на французькому престолі герцога д’Анжу, який, маючи одно серце і одну думку з матір’ю своєю Катериною, заприсягся погубити його і не забарився б виконати свій намір.