Читаем Коханці Юстиції полностью

До кінця виконував свій обов’язок?

4

Третій банкет Богдана Сташинського — з тих, які підтверджують магізм числа три. Це початок кінця. Сташинсько-го офіційно визнано героєм і відзначено орденом Червоного Прапора. На столах цього разу, за свідченням винятково добре обізнаного Джона Стіла, «неймовірна кількість страв і напоїв». Не хочу вдаватись у фантазми з печеними фазанами і столітніми кримськими портвейнами — ваша уява й без мене домалює сама цю неронівську учту і розвезені підошвами чобіт по ідеально блискучій паркетній поверхні рештки паштету із солов’їних язичків.

Натомість я хочу виразно почути ту розмову — з неї й починається кінець. Вона вкрай довірлива і загалом інтимна — так уміють лише розвідники. Ось генеральська рука лягає на плече новоспеченого героя: «То що, які в нас тепер плани на жизнь, арьол маладой?» Арьол розправляє плечі й голосно втягує повітря ніздрями. «Та от, знаєте, таріщ генерал, ми з подругою вирішили побратися. Її звати Інґа Поль, я про неї доповідав». Ці його слова чомусь чує все товариство. Западає тиша — з тих, про які кажуть гнітюча.

Як вони могли це прошляпити? Виявляється, він ще досі плутається з тією пласкозадою чувирлою! І не просто плутається. Цей герой просто так, за здорово живьош, повисає впоперек власного службового зростання, кретин! Але не це тепер уже головне, а — що з цим робити?

Безумовно, вони аналізували й обговорювали. З одного боку, Сташинський був надто далеко просунутий службово, заглибоко посвячений у цілком таємне, щоби просто звільнити його з органів на всі чотири сторони і під чесне слово з підпискою. З другого боку, його шлюб із представницею ворожих нації та класу не допускав жодного продовження кар’єри. Був ще й третій бік: їм дуже не хотілося втрачати такого кваліфікованого, перевіреного й бездоганного в безжальності вбивцю. Було ще багато інших боків, усе це мусилося ретельно обмізкувати, а його самого як-небудь розвести. «Слухай, — казав йому тодішній шеф каґебе Шелепін, — якщо тобі справді треба подругу, то женися краще на якійсь нашій співробітниці». Він мав на увазі не тільки куховарство, прання і прибирання, але й т. зв. статеву функцію. Але не мав на увазі любові. Та й не міг мати.

Все, що трапилося далі, повинно б за часом становити добру третину мого уявного фільму: скрегітливу згоду начальства на їхнє одруження, заманювання молодої пари до Москви, стеження, прослушку, перлюстрацію, дедалі задушливіше кільце уваги та недовірливості. Потім вони вимагали, щоб Інґа зробила аборт, але Сташинський — от він, початок бунту! — заявив, що цього не буде. Потім вони відпустили її народжувати до Берліна, йому ж наказали залишатися в Москві — схоже на те, що в заручниках. Вони розлучали й розводили їх як могли. Йому, що недавно врятував майбутнього сина від убивства абортом, так і не судилося побачити малюка живим. Зате він зміг побачити його мертвим. До Берліна йому дозволили злітати лише на кілька днів у серпні 61-го — на похорон хлопчика. Той захлинувся на руках у сусідів, карма вбивці не дрімала.

Напередодні похорону Богдан та Інґа скористалися тимчасовим послабленням пильності своїх опікунів і вислизнули дворами з її батьківського дому. Мабуть, чекісти були певні, що вони нікуди не дінуться, не дочекавшися похорону. Їхня втеча поночі через Східний Берлін ес-баном до Західного — це остання з успішних операцій шпигуна Сташинського. Для симетрії бракувало контролера, що затримав би в ес-бані за їзду без квитка.

Увечері 12 серпня 1961 року він здався західноберлінській поліції, що своєю чергою передала його американцям. На ранок він почав розповідати все.

Джон Стіл закінчує свій нарис цілком промовисто: «Коли Богдан та Інґа Сташинські входили до поліційного приміщення, в Берліні настала ніч, упродовж якої місто розділила стіна».

5

Любов — це людське. Любов — це той щем, без якого нас немає.

Одного разу нас, солдатів першого періоду служби, вишикували перед казармою для зачитування наказу командира дивізії. Йшлося про те, що військовослужбовець Такий-то з військової частини номер такий-то минулої ночі застрелився на посту. Історія типова: йому начебто стало відомо, що його покинула кохана дівчина. Замполітам усіх частин дивізії наказувалося провести виховні бесіди з особовим складом. «Подумайте тільки, — промовляв до нас замполіт, — тому йолопові не було й 19-ти, все життя попереду, а він узяв і відібрав його собі — і все через якийсь там шматок пизди!» Це була вельми чоловіча розмова. На таке дотепне формулювання ми бравурно заклекотали сміхом — справжні мачо, обсмалені в боях зарізя-ки.

Коли зверхники Сташинського запропонували йому підшукати собі якийсь інший шматок пизди, він збунтувався. За всієї своєї демонічної проникливості в секрети психіки, каґе-бе недооцінило в ньому людське. Недооцінило, бо володіло секретами, а не таємницею. Зважити на терезах свого аналізу ще й таку невагому ефемериду, як любов, воно не спромоглося. Та й не могло — в нього до неї немає жодного доступу.