Читаем Холодний Яр полностью

Після обіду до манастиря прийшла Галя, яка поверталась вже з Мельників, не знайшовши нас там. Принесла новинки від наших людей із Кам'янки. Наш виступ наробив там чимало переполоху. Приїхала комісія із Києва на розслідування. Арештували Лещенка, та на другий день звільнили. Виправдався, що він і не підозрівав, що до складу міліції пролізли «бандити», — у всіх були добрі совітські документи. Найбільше допоміг йому наш грушківський Залізняк, що як виявилося, відкрив Вишневецькому таємницю міліції. Тепер Залізняка призначено старшим міліціонером. Другий наш зрадник — Запорожець — теж працює надалі в міліції. Новий склад міліції — майже всі комуністи, переважно жидки. Всіх підозрілих з установ повикидали, а на їх місце приняли інших. Завдяки цьому один із завербованих нами у Кам'янці наших людей попав на відповідальну посаду до ревкому, що Галю надзвичайно веселило.

Після спільної розмови з отаманом і Чорнотою ідем з нею перейтися трошки у манастирський сад, бо вона спішила, щоби завидна ще повернутися до Кам'янки. Коли зайшли між дерева, подала мені якийсь пакуночок.

— На. Носи здоровенький. Вона тебе буде від куль охороняти, бо я про це Бозю просила як вишивала.

Розгортаю папір. Мистецько вишита українська сорочка. Відпроваджую Галю пару кілометрів лісом. Коли прощалися — припала до грудей.

— Мені чось тяжко... Бережи себе Юрасю, бо як тебе вб'ють — я не переживу цього...

Повернувшись до манастиря, йду готовитися до вечірнього вимаршу.

Коли стемніло, вирушаємо взявши із собою чотири ручні кулемети.

Верхових коней не брали, бо умови нічного нападу на місто вимагали пішого ладу. Їхали на чотирьох тачанках і шести підводах, на які передбачувалося навантажити після нападу захоплену зброю. Зінкевич, Чорнота і я були на передній тачанці. Весняний шум великого лісу і зоряне небо розмріяли хлопців. Позаду на возах сумні тужливі пісні зміняли одна одну. Наша трійка мовчала, і кожний зокрема обдумував подробиці нападу.

Кожний з нас мав своє завдання на чолі групи із двадцяти боєвиків. Зінкевич мав казарму караульної роти, яка мала переформуватися на баталіон. Чорнота мав ревком, воєнкомат і партячейку. Я — міліцію і чека.

Обороняти місто мали 160-180 чоловік озброєних, з них третя часть невійськових. Приймаючи під увагу боєздатність одиниць кожної сторони (між іншим і значний відсоток «хоробрих Янкелів» в складі ворога), моральну перевагу нападаючого несподівано в ночі і розпорошення значної частини оборонців міста по приватних мешканнях, - ми мали всі шанси на успіх. Гірше булоби, колиб червоні пронюхали про небезпеку, та зосередилися в трьох головних будинках, що їх нам треба було захопити. Але тоді мали через вікна «взяти слово» наші ручні і рушничні гранати, яких ми мали поважний запас.

Всі вози тим часом об'єдналися в гучній хвилі пісні, яка химерно відкликалася з довколишніх ярів.

Зінкевич перервав мовчанку:

— Якщо би нас за залізницею зауважила якась частина, то змінимо напрямок. Переднюємо у Лебединському лісі, потім в ночі перекинемося до Капітанського лісу і напад зробимо аж після завтра.

Ніхто йому не відповів.

А позаді розливалася далі пісня.

Чорнота обернувся і став на тачанці:

— До ста чортів вас з вашими похоронними піснями!

Пісня враз обірвалася, злякано ойкнувши по ярах. Хлопці мить переварювали в своїх головах, чого це Андрій «всердився», але за хвилю сильний високий тенор затягнув вихилясто-веселого «Ченчика». Вози з свистом підхопили, злякавши задуму холодноярського лісу.

Розбалакалися і ми, обговорюючи думку Зінкевича. Коли виїхали із лісу, пісні і розмови без всякого наказу зникли. Володіння Холодного Яру скінчилися. Починалося володіння «небезпеки».

Відділ посувався кроком, прислухаючись і розглядаючись. Грушківка лишилася з правого боку позаді. Замиготіли праворуч здалека світла Кам'янки і Косар. Ми наближалися до залізниці.

Відкинувшись на сидіння тачанки, дивлюся на цятки світла у Кам'янці і згадую час, коли ми були там за «міліцію». Задуму перервав Андрій, торкнувши за ручку мого кинжала.

— Що, Юрку, Галя спімнулася? Ти й ту сорочку одягнув, що вона тобі вишила... Певно думаєш, що куля не візьме.

В його голосі чулася доброзичлива насмішка, та «відгризатися» не хотілося. Впереду замаячіло світло будки на переїзді. Затримавши підводи, посилаєм вперед стежі. Перейшовши залізницю, через якийсь час в'їжджаємо у Бондурівський ліс. Об'їхавши село Бондурову, потім Красносілку, перед світанком отаборуємося днювати у лісі поблизу Розуміївських хуторів.