Читаем Холодний Яр полностью

Коли б надійшла яка червона частина — не робити жадного опору. Бурлаки і активніший місцевий елемент, захопивши зброю, зникають у лісі і будуть стежити за ворогом. Якщо у «товаришів» не буде зависоких вимог — село дасть, що треба буде і нехай собі йдуть дальше. Якщо захотять занадто «господарювати», можемо з лісу зробити напад і вигнати, але взагалі збройної боротьби, до вияснення загального положення, треба уникати.

Честь битися з червоними наразі відступимо бувшому червоному Коцурові, а це станеться неминуче, бо ми маємо відомості, що піднявши чорні прапори, не має заміру виводити своєї «гвардії» з Чигирина. Знаємо також, що вплив Коцура на села вже в значній мірі вивітрився, а після цього «перевороту» змаліє ще більше. Безумовно, в кожному «його» селі знайдуться люди, що будуть під його прапором битися з большевиками, і це теж для нас добре. Дякуючи їм, «товариші» колись погосподарюють у тих селах по свому і виженуть з селян рештки «червоного духу». В кожному разі поважної сили для боротьби Коцур вже не збере.

Коли б большевики повели наступ на Чигирин через наші села — перепустимо їх без одного пострілу. Навпаки, якщо дадуть добру зброю — дамо їм кілька сот «добровольців» добре знайомих з місцевістю, які потім вернуться до нас з зброєю.

Коли Коцур буде зліквідований, то ми по-перше позбудемося небезпечного ворога під боком, а по друге Новоселиця, Суботів, Чигирин, Степівка і всі останні «коцурівські» села, закоштувавши правдивого московського большевизму, без сумніву прилучаться в майбутньому до нас. Тоді вся Чигиринщина буде в наших руках, і в разі широкого повстання на Україні ми перетинаємо Дніпро, дві залізниці, і рушаємо на Київ, або куди буде треба. А коли на заході відновиться український фронт, зможемо дати «товаришам» доброго кулака в плечі.

Поки що необхідно послати зв'язок, щоб він розшукав наш уряд і командування та довідався, чого маємо дожидати й сподіватися. Потрібні радянські документи дістане Козаченко. Післати думаємо Ханенка (сотник булавної сотні).

Чорнота покрутив головою:

— Загорячий хлопець.

— Трохи, але ми знаємо його і певні, що коли б попався, — червоні із нього вогнем не видобудуть ні одного слова.

Декілька присутніх, що близько знали Ханенка, підтримали думку отамана, але по обговоренні справи рішено зв'язок послати пізніше, щоб міг привезти вже інструкції на весну.

— Що торкається зв'язку між собою,— продовжував отаман,— то ця справа налагоджена добре, за винятком зв'язку з селами по той бік залізниці і полтавським берегом. Про це умовимося з Чорним окремо. Тепер мусимо з'ясувати, хто з вас що зможе виставити на випадок більшого повстання. Почнемо з Дніпра. У Чорного осібне положення і свій район. Ти, Солонько, що зможеш дати?

— Точно підлічити трудно, бо у нас же нема лісу під боком і як нема повстання, кожний ховає і зброю і думку, особливо в селах ближчих до Черкас, де чека вже шпиків собі завела. Сама Боровиця в кожну хвилину виставить сімсот рушниць, чотири важкі кулемети, ну та й Люїсів пара знайдеться.

— Кінних скільки можеш дати? — запитав Чорнота.

— Ні добрих коней, ні сідел немає. Нас, знаєш, більше Дніпро годує як пісчана земля, а рибакові — кінь нідочого. Човнів великих — сотні дві можемо виставити.

— Ну-у, ми на Царгород не збираємося — незадоволено буркнув під ніс Андрій.

— Як у вас справа, пане Мамай?

Мамай[4], невисокого росту, середнього віку чоловік з дбайливо зачесаною борідкою, комічно розвів на столі руками:

— У мене, панове, самі знаєте — зимовий сезон. Дніпро замерз, пароходи не ходять, обдирати нема кого, стріляти нема до кого,— плетуть хлопці сітки на рибу та лисиць в очеретах ловлять. Кількість людей, які підуть на повстання і кількість зброї окреслити трудно. На острові маємо заховану гармату. Замок та набої забрали до села, бо під час повіні те місце може залити вода. Добрий знак, що селяни запасають зброю, їздять до Килиберди на полтавський бік купувати рушниці, на Різдво в Шабельниках купили кулемет, на тім тижні на ярмарку виміняли за рибу кулемет Кольта без станка, у дядька з Медина. Весною виведу у плавні чоловік двісті-триста. Будемо червоні пароходи перепиняти, а в межичасі можна і своїм ділом займатися — рибу ловити. В разі потреби курінь Білого Яру в складі від двохсот до п'ятисот чоловік при трьох кулеметах приведу до Холодного Яру. Кінноти теж не може бути. Гармата у нас без коліс, знята з бронеплава. Ми її приспособили виключно для стрільби з плавнів по пароходах і для походу зовсім не надається.

— Як там під Чорним Лісом? — запитав Чучупака Хмару.

— У мене човнів нема, зате коні майже у всіх добрі. На поганому коні верстов за двісті з горшками не поїдеш... Є досить верхових, німецьких та денікінських, є запасні сідла. Тепер у мене чоловік сімдесять на конях, тих, яким небезпечно бути вдома у селі. Крутимося до весни по хуторах, в Чорному лісі маємо викопані землянки для себе і для коней, а весною, якщо почнеться якась боротьба, Чорноліський кінний полк може збільшитися до трьохсот верхівців.