Читаем Камінний хрест полностью

Надалі «вихідна» в «Камінному хресті» бінарна опозиція трансформується, сягаючи апогею, в фундаментальне для всього міфологічного мислення і для людської природи в цілому протиставлення Космосу і Хаосу, впорядкованого, організованого, узаконеного і безперервного, дискретного, неоформленого начал. Повернувшись «із войська додому», Дідух узявся обживати ту наче й непридатну для урожаю «букату горба». Раніше «межі ніякої на нім не було» і взагалі «ніхто не орав його і не сіяв». Лише «Іван бив палі, бив кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінні і весняні дощі не сполікували гною і не зносили його в яруги» (с. 77). Діяв, як і належиться людині стійкої землеробської культури та релігійної ідеології: не просто вихопити з «зіваючої» пащі «страшного велета» і впорядкувати шматок простору, а й відмежувати його, обгородити від зазіхань природних стихій і злих сил. На те спрямовувалися всі сили й енергія героя, що іноді, здавалося, переходило межі людських можливостей. Та космогонія, власне, й вимагає непомірної праці. Перемога над Змієм ще нікому й ніде не давалася легко. отож й іванові не раз «аж шкіра з колін обскакує», та він мало на це зважав.

Побіжно в першому ж розділі твору намічено ще кілька пар протиставлень. Деякі з них пізніше виявлять свої внутрішні потенції, інші зазнають у процесі свого «визрівання» певних видозмін і модифікацій, а ще інші творять фон або «рамку» для художньої дії.

Скажімо, окреслені межі трудового дня Дідуха (перед сходом сонця — заходяче сонце) покликують до життя інші медіативні вузли: справжня праця і байдикування, почуття обов’язку, свого покликання на землі, життя як саможертва («Але доки ні ноги носє, то мус родити хліб!») і втрата, заникування відповідальності за стан світобуття. Поки що другі, опозиційні компоненти можуть не називатися і про них лише здогадуємося (приміром, іванових синів взагалі не показано в праці — автор обмежується лише емоційно нейтральною згадкою, що вони «робили»), та саме вони стали головними призвідниками еміграційної «гарячки».

Зрештою, новеліст завжди уникав прямих характеристик, бо це суперечило б самій суті художньої думки, яка за своєю природою покликана «втікати» від понятійних визначень і цуратися їх, щоби через конкретно-чуттєві символи суґерувати більше смислової енергії.

Містична прив’язаність до свого горба поставила Дідуха в певну опозицію до села і до рідні. Перша виявляється в тому, що ніхто не наважувався обробляти той горб, а івана «брали на сміх»; другі з мовчазної згоди протиставили себе тим, що працювали «на інших нивах», а «іван найбільше коло горба заходився». Та якщо село невдовзі змінило думку про ґазду, хоча до обробітку горба й не бралося, то намічена колізія з домочадцями дедалі поглиблюватиметься і врешті-решт приведе до фатального кінця.

У подібному ключі можна б проаналізувати весь твір. однак і цього, гадаю, достатньо, щоб зрозуміти, що художня структура «Камінного хреста», умовно кажучи, переповнена протиставленнями, з їх подальшими зближеннями і відштовхуваннями, дихотомічних одиниць. З цієї складної внутрішньої динаміки формуються різноманітні художні клітини, плоть і кров оповідання. У вигляді міцної мускулатури й напружених м’язів вони обплутують живий організм твору й виступають його головними формотворчими (не пориваючи однак зв’язку зі змістовими параметрами) факторами. Причому буває важко навіть визначити, яка із пар протиставлень є більш вартісна і, сказати б, «первинніша». Маю на увазі не онтологічну їх значущість, а функціональне призначення. Зрештою, це й не суть важливо.

Схожу картину відмітили етнологи в «туземному мисленні». Міфологічна рефлексія покликана була «згладити» або «зблизити» відмінності між різними пластами буття, насамперед між біологічною та соціальною його формами. «Міфологічна система і породжувані нею уявлення, — констатував згадуваний французький вчений, — слугують для встановлення відношень гомології між природними і соціальними умовами або, точніше, для визначення закону еквівалентності між значимими контрастами, розташованими на багатьох планах: географічному, метеорологічному, зоологічному, ботанічному, технічному, економічному, соціальному, ритуальному, релігійному і філософському»[28]. «Подолання опозиції між природою і культурою» забезпечувало їх сприйняття і переживання як цілісного організму. У підсумку такі протиставлення зводилися до формальних «ролей», виступаючи «кодами, придатними для перенесення повідомлення в інші коди, і для вираження у власній системі повідомлень, що надходять каналами різних кодів». Саме це забезпечувало можливість встановлення гомологічних відносин між різними життєвими рівнями і можливість «вільно переходити» від однієї суб-системи до іншої.