Читаем Кайдашева сiм полностью

- Твоя мати! Це вже пiшлося наче з Петрового дня! Одна обпаскудила менi стiни, друга вiкна побила. Ось тобi за те! Ось тобi! - крикнула Мотря й почала хапать рукою з калюжi грязь i кидати на Мелашчину хату. Бiла стiна стала ряба, неначе її обсiли жуки та гедзi.

- Бий тебе сила божа! Не кидай, бо я тобi голову провалю кочергою, - крикнула Кайдашиха й погналась за Мотрею. Мотря втекла за причiлок, виглядала з-за вугла й репетувала та кляла Кайдашиху.

- Лаврiне! Одривай їх хату. Про мене, нехай Мотря йде жити пiд три чорти або пiд греблю; я з нею зроду-вiку не буду жить пiд однiєю покрiвлею, - кричала Кайдашиха.

- Карпе! Одривай хату, бо я пiдпалю й їх, i себе та й на Сибiр пiду, - кричала Мотря.

- Лаврiне! Одривай їх хату, бо я ладна й до сусiд вибратись. Зараз пiду в волость, та нехай громада зiйдеться та розкидає їх хату, - кричала Кайдашиха.

З тими словами Кайдашиха накинула свиту та й побiгла в волость позивати Мотрю та Карпа. Волосний покликав Карпа на суд. Карпо сказав, що вiн не думає одривать хати, а то тiльки полаялись та побились молодицi. Волосний вигнав Кайдашиху з хати. Слiдком за Кайдашихою прибiгла в волость Мотря й почала розказувати, починаючи од смiття. Волосний слухав, слухав та й плюнув.

- Iдiть ви собi iк нечистiй матерi та, про мене, повибивайте й очi, не тiльки вiкна, - сказав волосний та й пiшов у кiмнату, ще й дверi причинив.

Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дiтьми i вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона - на горищi закиркали в сiдалi кури, закричали й кинулись з сiдала.

- Ой, тхiр на горищi! - сказала Кайдашиха.

- Може, злодюга лазить, - сказав Лаврiн. Кайдашиха вхопила лампу i вискочила в сiни; за нею вискочили в сiни Лаврiн та Мелашка.

В сiнях було ясно. Хтось лазив на горищi з свiтлом.

- Хто там лазить? - гукнув Лаврiн. З горища нiхто не обзивався, тiльки одна курка киркала на все горло, неначе її хто душив. Лаврiн вискочив на драбину й заглянув на горище. Там стояла Мотря з куркою в руках.

- Якого ти нечистого полохаєш наших курей! - крикнув Лаврiн, стоячи на щаблi.

- Хiба ти не бачиш? Свою курку впiймала на вашому сiдалi.

- Хiба ж ми просили твою курку на наше сiдало? - гукнув Лаврiн. - Чи шапку перед нею здiймали, чи що?

- Верни, лишень, менi яйця, бо моя чорна курка вже давно несеться на твоєму горищi.

Мотря лазила по горищi та збирала по гнiздах яйця. Сполоханi слiпi кури кидались по горищi, падали в сiни на свiт.

- Ой боже мiй! Це не Мотря, а бендерська чума. Вона мене з свiту зжене! - говорила Кайдашиха. - Ще хату пiдпалить лампою. Покарав мене тобою господь, та вже й не знаю за що!

- Мабуть, за вашу добрiсть, - обiзвалась Мотря з горища й спустила з горища на щабель здорову ногу з товстою литкою.

Одна курка впала з горища й погасила свiтло. В сiнях стало поночi. Лаврiн стояв, сп'явшись на драбину. Мотря штовхнула його п'ятою в зуби. Вiн сплюнув у сiни. Мотря штовхнула його по носi другою п'ятою. Гаряча литка посунулась по його лицi. Мотря ладна була сiсти йому на голову.

- Куди ти сунешся на мою голову! - крикнув Лаврiн i почав трясти драбину. - Не лiзь, бо я тебе. сяка-така душе, скину з драбини!

Лаврiн скочив у сiни i почав хитать драбину. Драбина стукала об стiну.

- Скинь її з драбини додолу, нехай собi голову скрутить, щоб знала, як лазити на наше горище, - кричала в темних сiнях Кайдашиха.

Лаврiн прийняв драбину. Мотря повисла на стiнi. Половина Мотрi телiпалась на стiнi, а друга половина вчепилась у бантину, як кiшка, однiєю рукою та лiктем другої руки. Мотря держала в руцi курку й не хотiла її пускати, а в пазусi у неї були яйця, дуже делiкатний крам. Мотря боялась наробить в пазусi яєчнi, держалась за бантину й нiяк не могла видертись назад на горище. Нижча половина тягла її вниз.

- Ой, лишечко, ой, упаду, ой-ой-ой, гвалт!.. - зарепетувала Мотря не своїм голосом.

Од гвалту Карпо не всидiв у хатi й вискочив у сiни з свiтлом. Лаврiн стояв серед сiней з драбиною. Мотря телiпалась на стiнi, неначе павук на павутинi.

- Драбиною її плещи, та добре! - кричала Кайдашиха. - Нехай не збирає яєць на нашому горищi!

Кайдашиха кинулась до драбини й була б справдi почастувала нижчу половину Мотрi драбиною, але Карпо видрав драбину в Лаврiна, пхнув матiр так, що вона трохи не перекинулась, i пiдставив драбину пiд Мотрю. Вона злiзла додолу з куркою в руках.

- Оддай менi яйця, злодiйко! Нащо ти покрала нашi яйця? - репетувала Мелашка.

- Це моя курка нанесла, - говорила Мотря, втiкаючи в свою хату.

- А хiба ж твоя курка їх позначила, чи що? Як не вернеш яєць, я пiду в волость, - говорила Кайдашиха.

- Про мене, йдiть i за волость, - кричала Мотря з своєї хати, витираючи ганчiркою яєчню в пазусi.

Мелашка засвiтила свiтло, половила в сiнях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на водi пiсля вiтру, доки зовсiм не затих.

- Одривай хату од цих злиднiв! - говорила Мотря в своїй хатi Карповi.

- Чи ти здурiла, чи що? Неначе хату одiрвати так легко, як шматок хлiба одкраять? Ти не знаєш, що то буде коштувать.