Читаем Ім'я Рози полностью

Я підійшов до церкви святого Сальватора, де чинився суд, але увійти не зміг, бо перед церквою зібралася велика юрба. Деякі люди навіть видерлися на вікна і, вчепившись за грати, бачили і чули все, що там діялося, переповідаючи іншим, що стояли внизу. Тоді братові Михаїлу саме зачитували зізнання, яке він склав попереднього дня, де він твердив, що Христос і його апостоли «не мали в посілості жадної речі, ані особно, ані сполечне», - та Михаїл запротестував, що нотар додав слова «многії фалшиві висновання» і волав (і це я чув знадвору): «Ви ще відповісте у Судний день!» Але інквізитори прочитали зізнання так, як вони його записали, і врешті спитали його, чи бажає він смиренно прийняти опінію церкви і всього міського народу. І я почув, як Михаїл голосно заволав, що він бажає прийняти лише те, у що вірить, а вірить він «в убогого розп'ятого Христа, а Папа Йоан XXII - єретик, бо каже супротивне». З того виникла велика суперечка, бо інквізитори, серед яких було чимало францисканців, хотіли розтлумачити йому, що у Писанні нема того, що він каже, а він винуватив їх у тому, що вони зрікаються правила свого власного ордену, а тоді вони заповзялися на нього, мовляв, як це - він, може, вважає, що розуміє Святе письмо краще від них, вельми у писанні вчених? А брат Михаїл був воістину дуже впертий і заперечував їм, вони ж стали накидатися на нього з провокаціями на кшталт «вимагаємо, щоб ти визнав Христа володільцем, а папу Йоана - православним і святим». Та Михаїл не відступав: «Ні, єретик він». Вони ж говорили, що ніколи ще не бачили, аби хтось упирався так у своїй зловмисності. Та не один посеред юрби на площі казав, що він - немов Христос серед фарисеїв, і я зрозумів, що багацько людей вірило у святість брата Михаїла.

Врешті люди єпископа відвели його назад до в'язниці, закувавши в кайдани. А ввечері мені сказали, що деякі з ченців, що підтримували єпископа, пішли до нього і зневажали його, вимагаючи, щоб він відрікся від своїх переконань, але він відповідав як той, хто певен власної правди. І кожному повторював, що Христос був убогий, і що так думали також святий Франциск зі святим Домініком, і тим ліпше, якщо за проповідування сього праведного твердження його засудять на муки, бо тоді він в короткому часі сподобиться побачити те, про що говорить Писання - двадцять чотирьох старших Апокаліпси, й Ісуса Христа, і святого Франциска, і славних мучеників. А ще, подейкували, він казав: «Коли ми так ревно читаємо вчення деяких святих отців, то ще більш ревно і радо маєм ми бажати опинитися посеред них». На такі слова інквізитори виходили з в'язниці, аж чорні на виду, й обурено кричали (я сам це чув): «Сам диявол сидить у ньому!»

Наступного дня ми дізналися, що вирок винесено, тож я пішов до єпископського осідку, щоб подивитися на цей пергамен, і почасти переписав його собі на табличку.

Починався він так: «In nomine Domini amen. Hec est quedam condemnatio corporalis et sententia condemnationis corporalis lata, data et in hiis scriptis sententialiter pronumptiata et promulgata...[179]» і так далі, а тоді йшов суворий опис гріхів і провин чоловіка, званого Михаїлом, і частину його я наведу тут, щоб читальник міг судити сам:

Johannem vocatum fratrem Micchaelem Iacobi, de comitatu Sancti Frediani, hominem male condictionis, et pessime conversations, vite et fame, hereticum et heretica labe pollutum et contra fidem cactolicam credentem et afflrmantem... Deum pre oculis non habendo sed potius humani generis inimicum, scienter, studiose, appensate, nequiter et animo et intentione exercendi hereticam pravitatem stetit et conversatus fuit cum Fraticellis, vocatis Fraticellis della povera vita hereticis et scismaticis et eorum pravam sectam et heresim secutus fuit et sequitur contra fidem cactolicam... et accessit ad dictam civitatem Florentie et in locis publicis dicte civitatis in dicta inquisitione contentis, credidit, tenuit et pertinaciter affirmavit ore er corde... quod Christus redentor noster non habuit rem aliquam in proprio vel comuni sed habuit a quibuscumque rebus quas sacra scriptura eum habuisse testatur, tantum simplicem facti usum...[180]

Та не лише ці злочини ставили йому на карб, і одне зі звинувачень здалось мені особливо мерзотним, хоч і невдогад мені було (бо бачив я, як проходив суд), чи й справді він таке казав, але в кожному разі твердили, що мінорит цей заявляв, начебто святий Тома Аквінець ніякий не святий і що він не втішається вічним спасінням, а його проклято і душа його пропаща! В кінці вироку було визначено покару, оскільки звинувачений покаятися не хотів: