Читаем Ім'я Рози полностью

«Авжеж, але з цього вчення він виснував вельми підступний силогізм! Він казав, що покласти край цій третій добі зіпсуття може лише якнайжорстокіша смерть усіх кліриків, ченців і монахів; твердив, що всіх прелатів церкви, каноніків, ченців і черниць, монахів і монахинь та всіх тих, хто належить до проповідницьких орденів, міноритів і пустельників, і самого Папу Боніфація має знищити імператор, якого обере він, Дольчино, і цим імператором мав бути Фрідріх Сицилійський».

«А хіба Фрідріх в Сицилії не прийняв прихильно спіритуалів, яких прогнали були з Умбрії, і хіба мінорити не вимагають, щоб імператор, яким зараз є Людовік, поклав край дочасній владі папи і кардиналів?»

«Єресі, або ж божевіллю, властиво викривляти щонайправедніші думки і повертати їх так, щоб наслідки їхні були супротивні законові Божому і людському. Мінорити ніколи не вимагали, щоб імператор вбивав інших кліриків».

Тепер я знаю, що він помилявся. Бо по кількох місяцях Баварець запанував у Римі, і Марсилій разом з іншими міноритами вчинили з вірними папі ченцями саме те, чого вимагав Дольчино. Цим я не хочу сказати, що Дольчино мав рацію, то радше Марсилій теж схибив. Але я замислився, особливо після пополудневої бесіди з Вільямом, чи могли посполиті, які приставали до Дольчина, бачити невідповідність між гаслами спіритуалів і тим, як їх здійснював Дольчино. Хіба не в тому його вина, що він застосував на практиці ідеї, які люди, відомі своїм православ'ям, проповідували в суто містичному сенсі? Може, саме в цім вся різниця? Може, святість в тім і полягає, щоб очікувати, коли Бог дасть нам те, що обіцяли його святі, і не намагатися досягти цього земними середниками? Тепер я знаю, що так воно і є, і знаю, де схибив Дольчино: не можна змінювати порядку речей, хоч треба палко уповати на його зміну. Але того вечора я був у полоні суперечливих думок.

«Зрештою, - говорив мені Убертин, - ознакою єресі завжди є гординя. Року 1303, у другому своєму посланні Дольчино призначив себе верховним головою згромадження апостолів, а своїми намісниками призначив ту мерзосвітню Марґариту (жінку), Лонґіна з Бергамо, Федеріка з Новари, Альберта Карентіна та Вальдерика з Бреші. І почав маячити про вервечку майбутніх пап, двоє з яких, перший і останній, мають бути добрими, а двоє, другий і третій - лихими. Перший - то Целестин, другий - Боніфацій VIII, про якого словами пророка можна сказати: "Твоє горде серце тебе завело в оману, тебе, що живеш у розщілинах скалистих[175]". Третього Папу не названо, але то немов про нього Єремія сказав: "Ось він, неначе лев[176]". І лева - яка ганьба! - Дольчино впізнав у Фрідріхові Сицилійському. Четвертого Папу, за словами Дольчино, ще ніхто не знає, і то має бути той святий, ангельський Папа, про якого говорив авва Йоахим. Він, мовляв, буде Божим обранцем, а тоді Дольчино разом з усіма своїми людьми (на той час їх було вже чотири тисячі) одержить благодать Святого Духа, який оновить церкву аж до кінця світу. Але за ті три роки, що передують його пришестю, має бути вичерпане все зло. Що й намагався робити Дольчино, приносячи війну повсюди. Натомість четвертим Папою - і з цього видно, як нечистий збиткується зі своїх слуг, - був власне Климент V, який оголосив хрестовий похід проти Дольчина. І цілком слушно, бо у своїх посланнях Дольчино тепер вже обстоював теорії, які ніяк не можна було примирити з православ'ям. Він твердив, що римська церква - то блудниця, що не слід коритися священикам, що всяка духовна влада вже перейшла до секти апостолів, що лиш апостоли становлять правдиву церкву, що апостоли можуть скасовувати шлюб, що ніхто не буде спасенний, якщо він не належить до секти, що жоден Папа не може відпускати гріхів, що не треба платити десятини, що життя без обітів досконаліше, ніж життя з обітами, що посвячений храм не кращий для молитви, ніж стайня, і що поклонятися Христові можна не лише в церквах, а й в лісах».

«Він і справді все це говорив?»

«Звичайно, щодо цього нема сумніву, бо все це він писав. Але, на жаль, він допустився ще гіршого. Отаборившись на Лисому Урвиську, він почав грабувати селища в долині, чинив набіги, щоб поповнити свої запаси, одне слово, розпочав справжню війну проти поблизьких селищ».

«І всі селища стали проти нього?»

«Невідомо. Може, дехто й підтримував його, я ж казав тобі, що він устряг у заплутаний клубок місцевих звад. Настала зима року 1305-го, одна з найсуворіших за останні десятиліття, і всюди навколо лютував великий голод. Дольчино послав своїм послідовникам третє послання, і ще чимало людей пристало до нього, та життя там ставало нестерпним, голод був такий, що вони їли м'ясо коней та інших звірів і варили сіно. Багато хто від цього помер».

«То проти кого вони воювали?»