Читаем Грицько сміється полностью

Зустрілись два куми на Трійцю і вирішили піти в ліс. Гуляли гуляли і захотілося їм по великому. Посідали. Дулись, дулись, а потім один з них і говорить:

-А що ви, куме, не кажіть, а земля просіла.

-Це ж як зрозуміти вас, куме?

- Раніше було, ото, як сяду по великому - так член аж в землю впирається. А зараз ви тільки подивіться, як вона просіла!!

ДОКТОРЕ, Я ПІТНІЮ

Приходить жінка до лікаря і жаліється:

-Докторе, я пітнію.

-Під мишкою?

-Та ні, докторе, під Гришкою. А Мішка - то мій чоловік.

с. Ворзель 1986 рік.

ДЕ ДІВСЯ ГЕРШКО?

Два євреї попали в Москву на двадцять перший партз’їзд.

Перед присутніми виступав Микита Сергійович.

-Товариші, - говорив він. – За останні роки ми добились визначних успіхів за всіма показниками народного господарства.

Так, хліба ми стали вирощувати в три рази більше, м’яса в чотири, риби в п’ять разів і т.д. і т.д.

Коли Хрущов зробив паузу, слово попросив Гершко:

-Шановний, Микита Сергійович, скажіть будь ласка, а де оте, про що ви говорили, куди воно все дівається?

-Хто мене запитує?

- Гершко.

-Підійдете після доповіді.

На другий день прийшов Мойша, але Гершка так і не дочекався.

Після того, як Микита закінчив свою доповідь, руку вже піднімає Мойша:

-Дорогий, Микита Сергійович, я не стану у вас запитувати, куди поділося м’ясо, риба, хліб. Ви мені ліпше скажіть, куди подівся Гершко?

м. Київ 1960 р.

КУКУРУДЗЯНЕ ТРІПЛО

Помер Микита Сергійович і попав у рай. В раю, як і на наших заводах та фабриках, є скрізь своя прохідна і свій відділ кадрів.

Ото на одну з них і приходить Микита, став і дивиться:

сидить Карл Маркс, Володька Ульянов, Гітлер, Сталін і в кожного з них на рукаві пов’язка з емблемою "ТК". Задумався Микита Сергійович, що б це могло значити? Та поки він думав, і йому теж приліпили таку точнісінько. Ще більше задумався Микита Сергійович і звертається до Петра з Павлом:

-Я, здається, був непоганим політиком, але так і досі не можу зрозуміти, що значать оці на рукавах пов’язки з емблемою "ТК", чи не змогли б ви мені пояснити?

-Видно, поганий з вас був політик, коли не можете розібратись в такому простому питанні, - вигукнули Петро з Павлом одночасно.

- Так от, Карл Маркс – це теоретик Комунізму, Ленін – це творець Комунізму, Гітлер – це терорист Комунізму.

-А хто ж тоді, на вашу думку, я?

-А ти просто тріпло кукурудзяне.

ВИКРУТИВСЯ

Коли Микита Сергійович був у США, журналісти, глузуючи, запитали:

-Миките Сергієвичу, чому у вашій державі так багато злодіїв?

- Бо є що красти.

ПИЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я

1.1.1986 РІК.

Новий рік зустрічали вп’ятьох: Варя - вона ж Варвара Андріївна - жінка приблизно сорока років, її менша сестричка - дуже миловидна і не в міру услужлива жіночка на ім’я Уля, Микола Васильович - мій шкільний товариш зі своєю новою подружкою Людмилою Олександрівною з Новосибірська, і я - господар квартири.

Стіл був накритий і чекав свого часу. Після традиційного привітання по телевізору - всі підняли свої кришталеві келихи і випили за Новий рік, за мир, за щастя. Після проведеного ритуалу, я з сестричками пішов засівати своїх друзів. Спочатку - свого кума Василя Павловича, а потім Василя Івановича і Марію Олександрівну, які жили по-сусідству. Марія Олександрівна - моя давня колега по роботі - жінка надто активна, яка тут-таки запросила всіх за стіл, який прогинався від апетитних закусок і шампанського. Відмовити господині – це значило образити.

Притиснуті, як кажуть, до стінки, ми влаштувалися за столом, тому що у християн не прийнято випускати гостей, не пригостивши їх.

Підкорились. Після третьої, так як менше навіть в самій бідній хаті в нас пити не прийнято, ми запросили господарів до себе.

Проковтнувши ще по декілька чарок, всі почали танцювати, співати і розповідати анекдоти, веселі бувальщини. Потім хтось запропонував крутить пляшечку. І так – до восьмої ранку.

Сміялись, веселились. Чоловіки з жадібностю цілували чужих жіночок. Ті аж ніяк не заперечували і були занадто щасливими.

Адже хіба свою жінку чоловік може так цілувати, як чужу? Гра, звичайно, є гра!!! А тому не дивно, що і в жіночок очі світились, як ранкова роса перед гарним сонячним днем.

Героєм вечора був мій землячок. Від природи - трохи баламут, трохи вертихвіст. В любові ненаситний. Йому сьогодні було байдуже, як там його одинока дружина з дітками без чоловіка, і чим вона зайнята. Для неї він був у відрядженні. Партійна совість його ані скільки небентежила. Після добрячого кайфу він кидався від одної жіночки до іншої. Хлопець стрункий, високий, статний, хіба могла йому відмовити в залицянні хоч одна? І він цим вміло користувався. Жіночки із нетерпінням чекали своєї черги. Вони згодні були чекати до безкінечності. Подумаєш, одружений. Жінка не стінка... Людочка, вона ж - Людмила Олександрівна, з якою прийшов Микола Васильович, сиділа з широко розкритими очима і дивилась на світ, ніби вперше його побачила і тихо витирала сльози.