Читаем Голова Якова полностью

Яків підніс до губ бомбілью і ковтнув мате. Гіркота скувала рот.

— Ви ніколи не бачили Ніл? — спитав чоловік.

— Ні.

— Велична ріка. По ній пливуть чайки, галери, гондоли, вітрильники... І всі вони

пливуть на північ, тому що Ніл тече на північ. Усі човни пливуть на північ, у царство

забуття. Усі дбають про човен, поки він пливе, але ніхто не дивиться на воду. Ви

розумієте, до чого я?

Засмаглий пригубив мате.

Яків кивнув.

— Ми пропонуємо щедру винагороду за наше замовлення і повинні мати певність, що

наші інвестиції безпомилкові. Щоб світильник горів, потрібен хтось, хто підливатиме олію.

Чи приймаєте ви нашу пропозицію?

— Приймаю.

— За який час ви беретеся виконати наше замовлення?

— Рік — це нормальний період для симфонії.

— Гаразд. Рік нас влаштовує. Олійник приїде за місяць від сьогодні.

ЧОЛОВІК витягнув із внутрішньої кишені піджака конверт і поклав на стіл.

— За угоду, — сказав Яків і ковтнув ще їхнього нестямно гіркого мате.

V

Філософський камінь і феміністичний дискурс

Adagio (спокійно)

1.

У сімнадцять років в оточенні Майї відбувалися дивні речі.

Її подруга Свєта завагітніла і народила. Її подруга Наташа закохалася у соліста дезметал

гурту і підсіла на трамадол. Майя потоваришувала з єврейкою Женею.

Женя одягалася у ретро і вела «богемне» життя: палила, любила вино і курила на ніч

марихуану для поліпшення перистальтики, Женя носила їй книжки з езотерики, втягувала

в розмови про вічне і демонструвала обізнаність у незвіданому.

Якось у Луганськ приїжджав Сергій Ромасенко, відомий як Іскрірамс, а згодом — Майстер

Вішну. Женя не пояснила, куди вони йдуть, лиш попередила, що треба буде залишитися

на ніч.


Діла відбувалася в дитсадку на краю спального району. Поночі вони з Женею блукали по

району, хлопці напідпитку показували рукою, куди йти.

«Модерн токінґ», які ревіли на півдитсадка, викликали у Май'і низку запитань. Женя

порадила віддатися потокові досвіду.

Іскрірамівці задрапірували клас рожевими тканинами, вікна затулили матрацами.

Світилися гірлянди і пахло сандалом. Люди лежали на матах, на табуретах сиділи дівчата

в срібних та золотих трико. Женя пояснила, що срібний і золотий допомагають «тримати

простір». Женя кивнула в бік молодого чоловіка, що сидів між букетів з квітами. Його очі

слідкували за танцем двох дівчат — у срібному і золотому. Поставили «Ласковьій май».

Кімната дитсадка вже не була кімнатою дитсадка. Люди по одному приєднувалися до

танцівниць. Майї стало соромно. Женя роззулася і теж пішла на матраци танцювати.

Від сили відчуттів Майї хотілося плакати. Майя розридалася. Вона встала і підійшла до

Іскрірамса.

— Я ненавиджу свою матір, — сказала вона, дивлячись йому в очі.

— Повторюй: «Господь Вішну, проявись через мою матір».

Ну проявись же! Проявись!

2.

Її першого чоловіка звали Анатолій, йому було тридцять п'ять, і він працював охоронцем у

супермаркеті. Він був незадоволений тим, як іде його життя, і вільний час присвячував

духовній практиці. Анатолій мріяв піти у севадари — оселитися у сатсанґу й повністю

присвятити себе общині і Богові.

На третю зустріч Майка позбулася цноти. Квартира була геть порожньою, замість ліжка —

матрац і кілька книжок ґуру Кірпала Сінґха біля приголів'я. Майя не боялася людей, у яких

у шафі трав'яні чаї, а в холодильнику — овочі й молоко. Анатолій був охайним і

чистоплотним, був з нею добрим, як дитина. За три зустрічі Анатолій став її рабом. Віддавши

йому своє тіло, вона заволоділа його

розумом.

Майя переїхала від мами до Анатолія. Хоч секс не давав їй задоволення, вона відчула

смак влади. Чим більше Майя гралася, тим більше Анатолій укріплявся в думці, що карма

його тяжка.

Анатолій змарнів. Під очами з'явилися мішки.

Одного дня Анатолій сказав, що хоче переписати квартиру на неї, а сам піде в монастир.

Майя не повірила.

Через два дні вона застала Анатолія у дверях з речами. Він повернувся в кухню, де зірвав

з холодильника прощальний лист.

«Ты действительно уходишь?» — спитала вона.

«Да».

Майя не знала, що сказати. Вона відчувала провину. Але яка вина, в чому вина? У тому, що Анатолій зробив так, як мріяв?

«Ну, тогда пока».

«Я тебя люблю», — сказав він і стояв, чекаючи на відповідь. Коли стояти мовчки не

лишилося сил, Анатолій пішов.

Майя хотіла щось крикнути, але не знала що.

Більше вона його не бачила і нічого не чула.

Майя оселилася в хаті Анатолія. Женя перебралася до сатсанґу Іскрірамса і стала

дівчиною у золотому трико. Майя залишилася сама.

Тричі на тиждень ходила на циґун, а згодом ще і на йоґу. У ліжку перед сном або мокнучи

у ванні вона часто фантазувала. Хотілося теплого тіла.

Вона зблизилась із одним молодим чоловіком з факультету. Займаючись коханням у

квартирі Анатолія, Майя відчула себе спустошеною,

— У меня такое впечатление, будто ты терпела. Я тебе неприятен? — спитав молодик.

Більше в них нічого не було.

Подзвонила Женя. Вона повернулась у Луганськ і хотіла її бачити. Женя запропонувала

піти на драм-н-бейс. Майя погодилась. У клубі вона познайомилась із молодиком на ім'я


Едік. Ранок вони зустріли в її ліжку, але сексу знову не вийшло. Горло стискалося від сліз, і

Майя заплакала.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Обитель
Обитель

Захар Прилепин — прозаик, публицист, музыкант, обладатель премий «Национальный бестселлер», «СуперНацБест» и «Ясная Поляна»… Известность ему принесли романы «Патологии» (о войне в Чечне) и «Санькя»(о молодых нацболах), «пацанские» рассказы — «Грех» и «Ботинки, полные горячей водкой». В новом романе «Обитель» писатель обращается к другому времени и другому опыту.Соловки, конец двадцатых годов. Широкое полотно босховского размаха, с десятками персонажей, с отчетливыми следами прошлого и отблесками гроз будущего — и целая жизнь, уместившаяся в одну осень. Молодой человек двадцати семи лет от роду, оказавшийся в лагере. Величественная природа — и клубок человеческих судеб, где невозможно отличить палачей от жертв. Трагическая история одной любви — и история всей страны с ее болью, кровью, ненавистью, отраженная в Соловецком острове, как в зеркале.

Захар Прилепин

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Роман / Современная проза
Дорога
Дорога

Все не так просто, не так ладно в семейной жизни Родислава и Любы Романовых, начинавшейся столь счастливо. Какой бы идиллической ни казалась их семья, тайные трещины и скрытые изъяны неумолимо подтачивают ее основы. И Любе, и уж тем более Родиславу есть за что упрекнуть себя, в чем горько покаяться, над чем подумать бессонными ночами. И с детьми начинаются проблемы, особенно с сыном. То обстоятельство, что фактически по их вине в тюрьме сидит невиновный человек, тяжким грузом лежит на совести Романовых. Так дальше жить нельзя – эта угловатая, колючая, некомфортная истина становится все очевидней. Но Родислав и Люба даже не подозревают, как близки к катастрофе, какая тонкая грань отделяет супругов от того момента, когда все внезапно вскроется и жизнь покатится по совершенно непредсказуемому пути…

Александра Маринина , Александра Борисовна Маринина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза