Читаем FM Галичина полностью

Тож я підбирав тих, які не схиблять, тих, в яких не виникає жодних внутрішніх непорозумінь. Такі їдять особливо, їх ні з ким не сплутаєш. І цей метод за способом їди значить більше від всіх рекомендацій і автобіографій. Це більше, ніж рентґен і томограма мозку. Це —визначення. Ті загони, які залежали від мого вибору, я сформував. І вони вже виконали свою місію. Не було жодних збоїв. А мені дотепер трохи соромно зустрічатися з тими, хто був відсіяний. Адже я знаю, як вони їдять…

27.01 Трапеза, будь-яка трапеза має незаперечне ритуальне значення, тим більше — спільна трапеза. Спільна трапеза — як кругова порука, як братство, обмін запевненнями і ґарантіями, знак подібності і спільності, як участь у одному злочині або співавторство в якомусь геройстві. Я ділив трапезу у найрізноманітніших, часом незрозумілих екзотичних і диких ситуаціях. Святкові прийняття, родинні обіди І вечері, поминки, сніданки поночі, поділ сухих пайків і скромні чоловічі закуски, годування своїх і чужих дітей, друзі і недруги, перекуски в лікарні і їжа у поїзді, рештки їстівного у горах і останні крупинки різних каш, зварених разом, розламані канапки, прийоми на найвищому рівні, частунок у випадкових людей, де залишався на ніч. Пишні імпровізовані підвечірки і доїдання залишеного м'яса у ресторанах, містичні святі вечері і великодні яйця. І ще безліч високих і низьких проявів безмежно великого ритуалу розділеної трапези.

Але одна згадується як щось особливе — незабутній сніданок у Києві. Через якусь годину мала починатися акція голодування на майдані Незалежності. Кілька десятків львівських студентів зайшли у дієтичну їдальню по вулиці, яка трохи вище від площі, щоб, можливо, востаннє поснідати. Ми їли варені яйця, сир, сметану, налисники, омлети, пили каву і солодкий чай. Було на диво добре — втихомирено, лагідно, сито і гостро. Жовтневе сонце якось особливо проривалося через величезні вікна і заповнювало собою весь простір їдальні. До вирішальної миті залишалося менше, ніж годину. І раптом двері відчинилися, і до зали почали заходити омонівці — в шоломах, з палицями і щитами. Вони ішли один за одним довжелезним рядом.

— Так от примітивно закінчуються невдалі революції, — подумав я, — у їдальні, коли всі учасники заколоту ситі і безпомічні.

Але через хвилину з'ясувалося, що це не кінець революції. Бо бійці омону не звертали на нас уваги. Вони теж прийшли поснідати, — їх привезли вранці з різних міст і перед справами, перед боєм, який мав статися через тих самих сорок хвилин, солдати хотіли поснідати. Вони їли яйця, сметану, кефір, сир, млинці, сиділи за сусідніми столиками. Вони не знали, що приїхали до Києва через тих, хто сидів поруч. Ми закінчили трапезу разом. Вийшли двома гуртками надвір, покурили після їжі. Покурили, викинули недопалки у один смітник. І розійшлися – через п'ять хвилин ми вибігли на майдан і сіли на граніт, почавши голодування — заколот, а вони вийшли на свої позиції, оточивши майдан залізним обручем. Далі було різне. Але першого дня ми їли разом.

28.01 В освіті й вихованні кожного з нас, кожного, хто живе на цій невеликій землі, яка називається Західною Україною, є одна величезна вада. Всі ми погано знаємо нашу найближчу географію. Нас навчили орієнтуватися у Франції, Росії, Німеччині, Америці й Азії, навіть якщо ми там ні разу не бували, ми уявляємо собі міста й ландшафти, знаємо деякі звичаї і особливості менталітету.