Читаем Дух Росії полностью

Найкраще, звичайно, живеться тим, хто відмовляється від будь-якого інтелекту, – ідіотові, Іванові-дурневі. "Іван-дурень" Толстого – апостол, російський Петро, справжня скала, його "не здолають ворота до пекла": "Диявол хотів його спокусити. Він прийшов до обіду, а в Івана була служниця, яка народилася німою, вона роздавала обід. Ледарі зазвичай її обдурювали. Не працюючи, вони приходили на обід першими і з'їдали всю кашу. Німа від народження служниця вирішила розпізнати ледарів за руками: у кого на руках мозолі, той сідає за стіл, у кого їх немає, тому вона дає тільки те, що від їжі залишиться. Старий чорт підійшов до столу, тут служниця схопила його за руки, подивилася на них – жодних мозолів, руки чисті, гладенькі, з довгими кігтями. Чорта відігнали від столу з ганьбою". Чи ж це не філософія більшовизму? "У кого мозолі на руках – за стіл! У кого ж їх немає, для того лишень залишки їжі" [30]. В імперії "народних комісарів" це настільки ж ретельно проведений поділ громадян за певними категоріями. Це – саме те заперечення інтелекту і верстви інтелігентів, яке змушує мужика хапатися за "дрючка", а графа Толстого – за перо, щоб іти війною проти цієї верстви інтелігентів, у якій вони обидва не бачать нічого іншого, як замаскованого диявола.

Ні новітня, ні колишня російська література не знає героїв у європейському сенсі слова, оскільки в країні Іванів і Платонів Каратаєвих їх і не могло бути. Отож не дивно, що, коли героїв такого роду все ж змальовували, то їх шукали не в монотонній московітській вдачі, а на Кавказі чи в Криму (Пушкін і Лермонтов. – Д. Д.) і, в будь-якому разі, серед чужих народів (Штольц Гончарова, Інзаров Тургенєва. – Д. Д.); якщо це все ж був росіянин – бували й такі, – то він був змушений виявляти свій героїзм або на цьому ж "зловісному" Кавказі (як Печорін Лермонтова. – Д. Д.) чи на паризькій бруківці (як Рудін Тургенєва. – Д. Д.). Безбарвна російська природа – "небо, ялинник і пісок" – не могла породити жодних інших властивостей людської вдачі, крім настільки ж нудних. Навіть змальовані в героїчній ситуації, вони, як вожді мас (приміром, Кутузов чи Ленін. – Д. Д.), не надто схожі на постаті великих вождів Заходу, які немов висічені з мармуру, а більше на напівп'яних, що діють немов у трансі. Герої Горького також не є героями в тому сенсі, в якому це слово розуміється на Заході. У їхніх словах не відчувається ніякої крицевої логіки, тут немає жодного усвідомлення великої місії одержимих духом, ніякої волі до лідерства; тут можна зауважити лишень ричання зголоднілого звіра, що прокинувся і хоче жерти, дике виття зарозумілого наброду, що гасає міськими вулицями. Проте в Достоєвського – завше, коли він змальовував протестантів, вони жодного разу не змогли втриматися на підкореній колись вершині, перебуваючи немов у запаморочливому стані, вони падають донизу в ту жорстку, невизначену масу, де немає "власного здорового глузду, де ніхто ні про що не розмірковує, щоб добровільним стражданням чи добровільною смертю спокутувати свій карний порив: Раскольніков, Ставроґін, Дмітрій Карамазов… що більше, улюблені герої Достоєвського – це ті, хто терпляче переносить незаслужену несправедливість: Макар Дєвушкін, Неллі, князь Мишкін.

Наслідуючи Толстого і Достоєвського, обожнюючи масу як носія вищої істини, якій окрема людина мала би беззастережно підкоритися, змінилася також уся література народників. Найталановитіший з-поміж них, Гліб Успенський знає, що селянство лише тоді змогло б стати самостійним, коли б воно піднялося над стадним рівнем общини. Проте цього він не бажає! Краще вічні злидні і безкультурність, керівництво "миром" (зборами громади. – Д. Д.) окремою людиною, навіть кріпацтво, ніж воля, набута діяльністю особистісної ініціативи і руйнуванням пов'язаності з громадою. Як і для Толстого лікар, адвокат і суддя – "від лукавого", так і для Успенського "куркуль" (самостійний заможний селянин. – Д. Д.), поліцейський і поміщик – емісари Люцифера, що руйнують ідилію "колективної морди". На думку іншого письменника-народника Златовратського, кожна спроба "інтелігенції" піднятися вгору – зрада народу; вона мала б за своїми ідеалами і схильностями зійти до маси, опуститися до рівня народу і покірно повідомити йому про свої знання.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Пёрл-Харбор: Ошибка или провокация?
Пёрл-Харбор: Ошибка или провокация?

Проблема Пёрл-Харбора — одна из самых сложных в исторической науке. Многое было сказано об этой трагедии, огромная палитра мнений окружает события шестидесятипятилетней давности. На подходах и концепциях сказывалась и логика внутриполитической Р±РѕСЂСЊР±С‹ в США, и противостояние холодной РІРѕР№РЅС‹.Но СЂРѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ публике, как любителям истории, так и большинству профессионалов, те далекие уже РѕС' нас дни и события известны больше понаслышке. Расстояние и время, отделяющие нас РѕС' затерянного на просторах РўРёС…ого океана острова Оаху, дают отечественным историкам уникальный шанс непредвзято взглянуть на проблему. Р

Михаил Сергеевич Маслов , Сергей Леонидович Зубков , Михаил Александрович Маслов

Публицистика / Военная история / История / Политика / Образование и наука / Документальное
История политических учений. Первая часть. Древний мир и Средние века
История политических учений. Первая часть. Древний мир и Средние века

  Бори́с Никола́евич Чиче́рин (26 мая(7 июня) 1828, село Караул, Кирсановский уезд Тамбовская губерния — 3 (17) февраля1904) — русский правовед, философ, историк и публицист. Почётный член Петербургской Академии наук (1893). Гегельянец. Дядя будущего наркома иностранных дел РСФСР и СССР Г. В. Чичерина.   Книга представляет собой первое с начала ХХ века переиздание классического труда Б. Н. Чичерина, посвященного детальному анализу развития политической мысли в Европе от античности до середины XIX века. Обладая уникальными знаниями в области истории философии и истории общественнополитических идей, Чичерин дает детальную картину интеллектуального развития европейской цивилизации. Его изложение охватывает не только собственно политические учения, но и весь спектр связанных с ними философских и общественных концепций. Книга не утратила свое значение и в наши дни; она является прекрасным пособием для изучающих историю общественнополитической мысли Западной Европы, а также для развития современных представлений об обществе..  Первый том настоящего издания охватывает развитие политической мысли от античности до XVII века. Особенно большое внимание уделяется анализу философских и политических воззрений Платона и Аристотеля; разъясняется содержание споров средневековых теоретиков о происхождении и сущности государственной власти, а также об отношениях между светской властью монархов и духовной властью церкви; подробно рассматривается процесс формирования чисто светских представлений о природе государства в эпоху Возрождения и в XVII веке.

Борис Николаевич Чичерин

История / Политика / Философия / Образование и наука
Тайна России
Тайна России

В книге описываются: 1) характер и цели антирусских действий "мировой закулисы" на основании тщательно отобранных, достоверных источников; 2) православное понимание смысла мировой истории и призвания России в путях Божия Промысла. Только сочетание этих двух уровней раскрывает духовную суть мировых катаклизмов ХХ в., которые еще не закончились, и позволяет предвидеть будущее.В этом масштабе анализируются важнейшие идеологии — демократия, коммунизм, фашизм и др. — с двумя полюсами: "Новый мировой порядок" (царство антихриста) и противостоящая ему Русская идея (удерживающая монархия). Статьи о еврейском вопросе, масонстве, украинском сепаратизме, неоязычестве, внешней политике, экономике. Подробно рассмотрены три путча Б.Н. Ельцина (1991, 1993, 1996) как материал для возможного будущего суда.Рекомендуется как исследование, альтернативное советским и западным (и их смеси: нынешним посткоммунистическим) учебникам новейшей русской истории, обществоведения, политологии.

Михаил Викторович Назаров

Публицистика / История / Политика / Образование и наука