Читаем Дух Росії полностью

Історія немов би хотіла ще сильніше підкреслити "службовий", слухняний характер російського дворянства, вона не позбавила його навіть тих інституцій, що прикметні саме для общини – кругової поруки: в часи Івана ІV рідня чи інший дворянський клан "відповідала головою" за кожного "вільного" дворянина, якого б гнітила служба для великого московітського князя чи який хотів би його покинути. Відгомін цієї чисто російської правової свідомості також віднаходиться знову ж таки в більшовицькій практиці, в круговій поруці всієї родини за її "контрреволюційних" родичів. Російський дворянин, який вічно був залежним від свого пана і володаря, спочатку такий же пристрасний до мандрів, як і московітський селянин перед царюванням царя Бориса (1598-1605), який пізніше лише тоді був впевненим у володінні і правом на шматок землі з земельної власності царя, доки він виконував свою службу; цей російський дворянин, за якого думала держава, – так само, як це за "мужика" робила його община, – настільки ж неспроможний до створення власного кодексу політичної чи корпоративної моралі. Щодо цього він залишився, як і московітський громадянин чи селянин, нігілістом у моралі і політиці. Він підкорявся правилам колективної, втіленої в особі царя волі, проте у формуванні тієї волі він не брав жодної активної чи свідомої участі. По суті, він не перевершував масу і для царя був настільки ж "незначним", як і останній з селян.

"Чи Ви знаєте, пане, – відповів цар Павло на зауваження генерала Думреза, французького посланця, – що тут немає жодної особи, яка б користувалася пошаною, окрім тієї, з якою я розмовляю, і лише доти, доки я з нею розмовляю".

Ці слова – не балаканина божевільного, вони – надзвичайно влучно висловлене формулювання взаємин у Росії між "я" і "ми", між окремою людиною і спільнотою. Французькою мовою Павло висловив думку, що закладає підвалини тої чисто московітської інституції, що зветься "обіймання посади згідно з правом клану" ("местничество". – Д. Д.), інституції суто службового характеру: російські бояри хизувалися передусім не тривалістю роду чи цінністю їхньої особистості, яка ніколи не була і не могла бути "важливою" без милості царя, а службою для нього їхніх батьків і предків.

Того, що надавало всім трьом європейським станам блиску, опірності, кастового патріотизму, підтримуваного впродовж століть міцного кодексу "savoir-vivre" (знання світу. – В. В., І. З.), а окремій людині – почуття власної гідності, – цього всього в Росії загалом не було.

Також, якщо розглядати московітський устрій родини, то наштовхуєшся на таке ж явище – на пригнічення окремої людини і на панування всього колективу. Вже сам факт, згідно з яким для російських селян в усіх без винятку справах про спадщину дійсним є звичне право, всередині родини позбавляє окрему людину будь-якого захисту з боку громадянського кодексу, оскільки той цілковито підпорядкований диктатурі родини (тобто, по суті, диктатурі її глави. – Д. Д.). "Зізнаюся, – писав відомий слов'янофіл Данілевський, – що не розумію тих, хто веде мову про "родинні почуття" нашого народу. Я бачив багато народів. У Криму, Україні, в Австрії та Німеччині – всюди я виявляв те саме. Я зауважив, що майже всі іноземні народи, не тільки німці чи англійці, й багато інших, такі, як українці, греки, болгари і серби, мають набагато більше "родинних почуттів", ніж ми, "росіяни" [4].

У політичному устрої Росії бачимо аналогічну загальну ідею. Ніде, в жодній країні, не піклуються про ідеал держави з таким завзяттям, як у Росії. Тут, де окремі люди і корпорації володіють нульовою цінністю, держава стала усім. "У нас у Росії, – пише визначний російський філософ й історіограф Володимир Соловйов, – у псевдохристиянській спільноті виник наш власний іслам, з тією відмінністю, що він стосується не бога, а держави". В цю державу вірять немов у "абсолютне втілення нашої народної сили". Якщо будь-яке теоретизування про сутність і атрибути божества для ортодоксальних мусульман є лише порожньою балаканиною чи претензійним зловживанням словом, то будь-який сумнів у повноваженнях його бога – держави, думка, що з нею можна поводитися, як кому заманеться, для росіянина – гріх [5]. Горезвісний російський реакційний публіцист Катков пояснив: "Немов нестримна буря, вона (державна воля. – Д. Д.) жене міріади порошинок туди, куди захоче" [6].

Взаємини між тим абсолютом і окремою людиною притаманні всім суспільним взаєминам у Росії, до того ж, вони не визначені в правовому полі. Це – взаємини між вовком і ягням у сатиричній байці Салтикова-Щедріна: "Якщо я захочу, то з'їм тебе, а схочу по-іншому, то можу тебе й помилувати" [7]. Хто ще пригадує психіку російського суспільства за обох останніх царів, той зрозуміє як Соловйова, так і Каткова. Таке саме становище панує також у комуністичній Росії.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Пёрл-Харбор: Ошибка или провокация?
Пёрл-Харбор: Ошибка или провокация?

Проблема Пёрл-Харбора — одна из самых сложных в исторической науке. Многое было сказано об этой трагедии, огромная палитра мнений окружает события шестидесятипятилетней давности. На подходах и концепциях сказывалась и логика внутриполитической Р±РѕСЂСЊР±С‹ в США, и противостояние холодной РІРѕР№РЅС‹.Но СЂРѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ публике, как любителям истории, так и большинству профессионалов, те далекие уже РѕС' нас дни и события известны больше понаслышке. Расстояние и время, отделяющие нас РѕС' затерянного на просторах РўРёС…ого океана острова Оаху, дают отечественным историкам уникальный шанс непредвзято взглянуть на проблему. Р

Михаил Сергеевич Маслов , Сергей Леонидович Зубков , Михаил Александрович Маслов

Публицистика / Военная история / История / Политика / Образование и наука / Документальное
История политических учений. Первая часть. Древний мир и Средние века
История политических учений. Первая часть. Древний мир и Средние века

  Бори́с Никола́евич Чиче́рин (26 мая(7 июня) 1828, село Караул, Кирсановский уезд Тамбовская губерния — 3 (17) февраля1904) — русский правовед, философ, историк и публицист. Почётный член Петербургской Академии наук (1893). Гегельянец. Дядя будущего наркома иностранных дел РСФСР и СССР Г. В. Чичерина.   Книга представляет собой первое с начала ХХ века переиздание классического труда Б. Н. Чичерина, посвященного детальному анализу развития политической мысли в Европе от античности до середины XIX века. Обладая уникальными знаниями в области истории философии и истории общественнополитических идей, Чичерин дает детальную картину интеллектуального развития европейской цивилизации. Его изложение охватывает не только собственно политические учения, но и весь спектр связанных с ними философских и общественных концепций. Книга не утратила свое значение и в наши дни; она является прекрасным пособием для изучающих историю общественнополитической мысли Западной Европы, а также для развития современных представлений об обществе..  Первый том настоящего издания охватывает развитие политической мысли от античности до XVII века. Особенно большое внимание уделяется анализу философских и политических воззрений Платона и Аристотеля; разъясняется содержание споров средневековых теоретиков о происхождении и сущности государственной власти, а также об отношениях между светской властью монархов и духовной властью церкви; подробно рассматривается процесс формирования чисто светских представлений о природе государства в эпоху Возрождения и в XVII веке.

Борис Николаевич Чичерин

История / Политика / Философия / Образование и наука
Тайна России
Тайна России

В книге описываются: 1) характер и цели антирусских действий "мировой закулисы" на основании тщательно отобранных, достоверных источников; 2) православное понимание смысла мировой истории и призвания России в путях Божия Промысла. Только сочетание этих двух уровней раскрывает духовную суть мировых катаклизмов ХХ в., которые еще не закончились, и позволяет предвидеть будущее.В этом масштабе анализируются важнейшие идеологии — демократия, коммунизм, фашизм и др. — с двумя полюсами: "Новый мировой порядок" (царство антихриста) и противостоящая ему Русская идея (удерживающая монархия). Статьи о еврейском вопросе, масонстве, украинском сепаратизме, неоязычестве, внешней политике, экономике. Подробно рассмотрены три путча Б.Н. Ельцина (1991, 1993, 1996) как материал для возможного будущего суда.Рекомендуется как исследование, альтернативное советским и западным (и их смеси: нынешним посткоммунистическим) учебникам новейшей русской истории, обществоведения, политологии.

Михаил Викторович Назаров

Публицистика / История / Политика / Образование и наука