Читаем Дух Росії полностью

Чи це роздуми одержимого манією фанатика? Або уривок із записок божевільного чи з передової статті більшовицького офіційного державного органу "Ізвєстія?". Аж ніяк ні! Це, повторюю, глибоко продумана ідея цариста, російського патріота, який уявив нездоланну ворожнечу між його країною і Європою і повсюди шукає для своєї справи добровільних і недобровільних спільників: він цілком схожий на "commis voyageurs" (коммівояжерів) більшовизму, які так само проголошують терор і руйнацію задля "нових форм цивілізації". Це, звичайно, не означає, що Леонтьєв – комуніст чи Ленін і товариші – панславісти. Як з одного боку, так і з іншого, заклик до пролетаріату – комедія, засіб для досягнення цілей, що мають так само мало спільного із звільненням пролетаріату, як і російський панслов'янізм із звільненням слов'ян: засіб для роздування світового полум'я, в якому згоріла б уся європейська цивілізація.

До речі, в Лєонтьєва були однодумці. Відомий та інтелектуально доволі видатний ідеолог слов'янофільства О. Міллер приблизно тоді ж, коли і Лєонтьєв, писав: "Коли б ми почали зміцнювати його (принцип національності. – Д. Д.) між слов'янами, ми б озброїли всю стару Європу проти нас, проти цього ми самі були б вимушені шукати точки опори саме в Європі у співпраці – завжди і всюди – з її свіжими силами" [10]. Що це за свіжі сили? Саме ті, які також викликають царист Лєонтьєв і комуніст Ленін. Для блага Росії і для знищення Європи на Заході потрібно мобілізувати привидів, що вороже налаштовані до європейської цивілізації. Що ж відтак перешкоджає московітським "буржуазистам", якщо ті привиди вийдуть на демонстрацію під червоним прапором соціалізму і присягнуть не на Євангелії св. Марка, а на євангелії св. Маркса? Нехай тільки виконають свою роботу! І ось тут прихильник російської селянської общини й автократії, німецький Мюллер, який перетворився на московітського Міллера, радить не зважати на будь-які принципи легітимізму, що були б властивими для російської політики, і подати руку Мефістофелю революції. У пов'язанні з місіонерським завданням Росії він пише: "Мені видається, що на взаємини Європи з нами міг би бути великий вплив, якщо би ми щиро зреклися тієї політики, яку ми вели аж до Східної війни (тобто до Кримської війни 1853-1855 рр. – Д. Д.), якщо би ми зреклися всіх традицій манії легітимізму і фобії революції". Росія (Росія за царя. – Д. Д.) мала би виявити свою "несхитну рішучість", а також свою "здатність вчинками довести народам Європи, що і по той бік кордонів слов'янського світу наше завдання – звільнення!". І далі: "І якщо народи Європи самі все ще їм (їхнім панівним класам. – Д. Д.) вірять, якщо ті народи в їхніх руках – сліпе знаряддя, щоб ворогувати з тими, з ким вони з метою спільного нанесення удару у відповідь всеєвропейській реакції, навпаки, мають укласти мир, то великою мірою провина в цьому лежить на старих гріхах нашої власної політики з часів, коли вона хворіла на прищеплене їй зло законності і страху перед свободою!" [11].

Отож, стислий сенс розлогих думок у книжці Міллера полягає в тому, що Росія в своїй європейській політиці має спиратися на тамтешні революційні елементи і спільно з ними скинути у прірву всю систему так званої буржуазної або – згідно із західними визначеннями – просто європейської культури. Схожі теревені можна віднайти також і в інших слов'янофільських "отців церкви", наприклад, у Юрія Самаріна, який радить Росії "взяти на себе те завдання звільнення, яке ми рано чи пізно, добровільно чи ні змушені будемо виконати в цілому світі". Щось схоже зважується висловити анархіст Бакунін: "Цілковите заперечення Заходу" і велика визвольна місія російського народу на чолі зі своїм царем" [12].

Що ж до Герцена, то він безнадійно переплутує місію царату з місією пролетаріату і малює крикливу картину останніх днів Європи, надаючи донському козакові роль галасливих серафимів; цей козак прийде вчасно, щоб розбудити європейських палеологів і порфірогенетів, якщо б їх не розбудили звуки сурми страшного суду, який їм призначив соціалізм помсти – комунізм [13].