Читаем Дух Росії полностью

Також люмпен-пролетар Максима Горького про себе висловлюється так: "Ви ще мене побачите! Як? Це знає лише сам диявол. Хай усе йде до біса!". Один із російських літературних критиків стверджує, що "в Росії більше, ніж десь інде ще у світі, дияволові творіння приховуються за Божим ім'ям: те, що Боже, чорт у нас украв". Внаслідок цього іноді й самі росіяни сумнівалися і були неспроможні сказати, хто сидить у них на спині у воєнному поході московітського Івана задля завоювання світу: "чи дитятко Ісус, чи молодий собака антихрист". Російський письменник Мережковський запевняє, що геть усі герої Чехова і Горького нагадують чортів на картинах Ґойї. Ще перед революцією сам Чехов писав таке: "Над нами знялася буря. Все навколо нас кудись летить, і ми теж летимо – чи вгору, чи донизу, чи до Бога, чи до чорта – незрозуміло". У своїх спогадах Іванов описує атмосферу різних соціальних класів Росії перед революцією: в царському палаці – оргії Распутіна, серед соціалістів – люмпен-пролетар Горький, у ліберально-буржуазних літературних салонах – згубна отрута наркотичної "шинкарської еротики", "містичний анархізм", якийсь "третій Заповіт" і водночас богохульство з "пошуками Бога", все вкупі!

В. Іванов змальовує одного представника з тогочасної секти сатаністів, одного з тих, хто вклоняється "ранковій зорі, джерелу ласки і сили" – зорі люцифера, і водночас одразу ж по тому здійснює паломництво до монастиря на горі Атос… Один із цих прихильників Люцифера декламує: "Ви відвернулися від Бога? Добре, гарний вчинок! Проте все ж це замало – відвернутися від Бога. Потрібно ще перед "тим" здобути заслуги. Так, ви вважаєте, що, як тільки ви зняли з шиї хреста, "той" вас одразу ж прийме, кинеться вам допомагати? Ні, в своєму серці потрібно носити тільки його…".

Мить, коли вся "прогресивна" Росія впала б Люциферу до ніг і вже не вклонялася б йому нишком, як за часів царату, а відкрито, передбачив Достоєвський, розглядаючи у своїй візії ту символічну постать – постать "ницого раба, лакея, який дертиметься вгору драбиною для того, щоб задля рівності, заздрощів і ненажерливості понівечити образ Божого ідеалу". У цих словах міститься вся сутність російської революції – революції рабів, розбишак, лакеїв проти Божої стихії в людській душі.

Поет Блок – цинік. У своїй поемі "Дванадцять" він змальовує дванадцять більшовицьких червоноармійців, які крокують, немов дванадцять апостолів нової істини. Під маскою Христа їх очолює диявол, на голові в якого "білий віночок із троянд". У своєму вірші "Скіфи" він знову пророкує аналогічне наближення московітської орди – цього разу вже для того, щоби підкорити світ, – наближення мільйонних мас, які задурманені і сп'янілі містичним шаманством, які, клянучись, запевняють, що люблять Європу – ту Європу, на яку вони споглядають "із ненавистю і водночас із любов'ю"; саме задля цієї любові вони прагнуть Європу розчавити: "Хіба це наша провина, що ваш скелет розколеться в наших важких, ніжних лапах?". – Знову все змішалося: кохання, вбивство, "ніжність" підступного вбивці і містичний екстаз негідника. В одному зі шпиталів Блок, помираючи, мріє про схід сонця, що світитиме для Всесвіту, проте це сонце мало б бути – в його очах – всезагальним, а водночас лише російським…