Читаем Доктор Фаустус полностью

Шпенглер, із ямкою на щоці, часто кліпаючи очима, щиро сміявся козячим сміхом у таких випадках. Його сексуальне тішило з літературного погляду, стать і розум для нього були тісно пов'язані одне з одним — думка, сама собою досить слушна. Шпенглерова освіта (ми знаємо це), смак до витонченості, дотепності, критики грунтувався на його випадковому й нещасливому зіткненні з сексуальною сферою, тілесному зв'язкові з нею, цілком невдалому, нітрохи не характерному для його темпераменту, для інтенсивності його почуттів у цій царині. Як узвичаєно було в ту естетичну добу культури, що на сьогодні, здається, давно вже відійшла в небуття, він, усміхаючись, балакав про події в мистецькому житті, про літературні й бібліофільні явища, переказував мюнхенські плітки й дуже кумедно розповів про те, як на великого герцога Веймарського і драматурга Ріхарда Фоса, що мандрували разом по Абруццах222, напала справжня ватага розбійників,— що напевне влаштував Фос. Шпенглер висловив також Адріанові кілька розумних, чемних думок про його пісні на слова Брентано, які він купив і простудіював на піаніно. Він тоді зауважив, що ознайомлення з тими його піснями — це безперечне і майже небезпечне розбещення: навряд чи після них сподобається якийсь інший твір цього жанру. Висловив він і ще кілька досить цікавих міркувань про розбещення — як таке воно перш за все стосується самого бідолашного митця і може бути небезпечне для нього. Бо з кожним перейденим твором він утруднює собі життя і нарешті робить його неможливим, бо саморозбещення надзвичайним відбиває смак до всього іншого і врешті має призвести до недосяжної витонченості, до нездійсненного. Для високообдарованого митця проблема полягає в тому, щоб, усупереч дедалі більшому розбещенню й дедалі непереборнішій відразі, утриматися в межах можливого.

Ось який розумний був Шпенглер — тільки завдяки специфічному набуткові, як свідчили його кліпання і козячий сміх.

Після цих гостей, щоб побачити, як живе Адріан, приїхали до нього на чай Жанетта Шойрль і Руді Швердтфегер.

Жанетта і Швердтфегер часом грали разом, не тільки перед гостями старої мадам Шойрль, а й без слухачів, тож вони мали нагоду домовитися про виправу до Пфайферінга. Попередити Адріана по телефону взявся Рудольф. Чи ідея самої виправи також належала йому, чи походила від Жанетти, так і не з'ясувалося. Вони сперечалися про це навіть у Адріановій присутності, ставлячи один одному в заслугу увагу, виявлену до нього. Смішна імпульсивність Жанетти свідчить на користь її авторства, але, знову ж таки, ця забаганка цілком узгоджувалася і з дивовижною довірливістю Руді. Він, видно, вважав, що два роки тому перейшов з Адріаном на «ти», тим часом як насправді це сталося тільки цілком випадково, на карнавалі, і то перехід був односторонній, з боку самого Руді. Тепер він щиросердо повернувся до цього «ти» й відмовився від нього — правда, зовсім не образившись,— аж після того, як Адріан удруге чи втретє відповів йому на «ви». Жанетта не приховувала, що її тішить поразка Руді в його простодушних зазіханнях на панібратство з Адріаном, але він тим не переймався. В його синіх очах, що вміли з такою наполегливою наївністю втуплюватися в очі того, хто говорив щось розумне, вчене або складне, не було й сліду збентеження. Я ще й досі розмірковую про Швердтфегера й питаю себе, наскільки він, власне, розумів Адріанову самотність і пов'язану з цим спрагу на крихту людського тепла в тій тяжкій схимі й наскільки свідомо користався своєю принадністю чи, грубо кажучи, підлесливістю. Безперечно, йому судилося здобувати й завойовувати, але боюся, що буду несправедливий до нього, якщо бачитиму в ньому тільки цей бік. Він був також добрий хлопець і митець, і в тому, що згодом вони з Адріаном справді перейшли на «ти» й почали називати один одного на ім'я, я вбачаю не ниций успіх його прагнення сподобатись, а доказ того, що він чесно оцінив свого незвичайного знайомого, був щиро прихильний до нього й саме звідси черпав ту приголомшливу невразливість до перепон, яка врешті здобула перемогу — до речі, фатальну перемогу — над холодом меланхолії. Але за давньою поганою звичкою я забігаю вперед.