Читаем Дім Солі полностью

— Андир-Шопай — свято жертвопринесення. Тобі пощастило, Повноважний, побачити таке на власні очі, — уточнила Ма й поглянула крізь його плече в Дешт. На мить між її бровами з’явилася болісна зморшка.

— Може, нам варто пошукати твого сина?

— Що? — Очі Ма блиснули, наче він пропонував забрати хлопця на Матір

Вітрів. — Я покажу тобі тіло. Ходімо.

Вона різко крутнулася на п’ятах і рушила в бік Ак-Шеїх.

За кілька кроків під ногами стало більше каміння. У дрібній гальці Талавір почав помічати бите скло, залишки пластику та заліза. На мить вони зупинилися біля невисокого паркану. Це була умовна межа селища. Її могла перестрибнути навіть дрібна тварина. І все ж вона була важлива. Талавір зауважив, як жінка нахилилася й поставила камінь, що вивалився з паркану, назад у кладку.

Попереду стали з’являтися залишки стін, бетонні палі, переламані плити.

Десь угадувалися вікна. У зруйнованих стінах довгого будинку можна було додумати кімнати чи навіть поверхи. Залишки штукатурки вкривали діри від куль та зображення Бога Спалахів. Це був схематичний малюнок людини, від якої відходило шість променів на честь «шести днів творення» або шести днів катастрофи, як казали на Станції. Він іще кілька разів зустрічав таке графіті.

Щоразу Гєра намагався відволікти його увагу якоюсь наступною безумною розмовою, ніби можна було приховати дикі вірування засолених. Старші Брати не визнавали Бога Спалахів, але й боротися з єрессю не дуже-то могли.

Уздовж торованих стежок тулилося кілька десятків юрт, складених з усілякого непотребу. Стіни додатково утримували натягнуті мотузки. Такі конструкції були здатні пережити невеликі бурі. А після великих їх можна легко зібрати. Біля юрт на довгих палицях висіли ловці вітру — тонкі очеретяні палички, здатні спіймати найменше дихання Дешту. Вони попереджали про наближення бурі. На інших палях були вітряки, що видобували електрику. У загонах, розповсюджуючи сморід кізяків, неспокійно переступали з ноги на ногу невеликі зарослі хутром тварини — куюни. Вони давали солону подобу молока та забезпечували м’ясом. Значно більшими були тулпари — дика помісь ящера та коня. Їх використовували для пересування. Потворна живність відчула чужака й голосно зарепетувала. Талавір уявив припалі до шпарин очі й переривчасте дихання тих, хто зачаївся в юртах.

Доріжки вели до центрального майдану. І там Талавір побачив те, на що найменше очікував натрапити в зруйнованому війною й бурями селищі, —

двоповерхову кам’яну будівлю. Під дахом досі блищало ціле скло. Але не це здивувало найбільше — з фундаменту будинку злоякісною пухлиною росло величезне дерево. Талавір його впізнав і мимовільно торкнувся колоди в кишені.

Як і на карті Мамая, стовбур укривали гострі шипи. Деякі гілки проросли в стіни будинку, утворюючи потворні бульби з каменю і живої плоті. Вони нагадували обличчя.

Кожен шип, наче новорічна іграшка, прикрашала падаль. Тут були обгризені скелети, напівзотлілі кесератки, черепопташки, великі комахи та інші почвари, яких Талавір зроду не бачив. Дерево оточував сморід. Свіжі жертви звивалися, трималися за життя. Мертві перетворилися на поживу для дрібних комах. Роздивляючись потворне дерево, Талавір пригадав, що ще до гральної карти Мамая бачив це дерево в одному зі своїх кошмарів.

— Це теж якесь жертвопринесення? — Талавір торкнувся колючки та швидко прибрав руку. Вона виявилася надзвичайно гострою. Гєра з жахом подивився на кров, що виступила на його пальці.

— Це Дерево Болю, — сказала Ма й узяла Талавіра за руку. — Треба обробити. У вас є чим? — Вона кинула жадібний погляд на його аптечку. Він простягнув Ма сумку. Жінка дістала антисептик. Із заздрістю глянула на інші засоби.

— Якщо вам потрібні якісь із цих ліків. — почав Талавір, але Ма вдала, що його не почула, і зайнялася подряпиною.

— Діти так відкупаються від джадала. Вішають на шпичаки всілякі дари.

— Місцевий божок? Ма глянула на Гєру.

— Можна й так сказати. — Бей запустив п’ятірню в патли, торкнувся синюшної дитини на спині. Хворі очі тривожно кліпнули. — У нас добре місце життя. Ми шануємо Старших Братів. Дід моєї Олечки вірив у Двобога, коли ніхто тут у нього не вірив. Він знав самого пана Зорга. — Гєра нахилився, Талавір відчув кислий запах давно не митого тіла. — Але є сили, з якими ніхто не впорається. Як сукубиха з Кара-Меркит чи джадал — демон, що живе в цьому дереві. Наші ритуали лише спосіб від них захиститися. Зрозумій це, Повноважний.

Талавір пригадав слова Ма в Дешті. В Ак-Шеїх не тільки пришпилювали падло до шипів потворного дерева, тут готувалися до людського жертвопринесення. Старші Брати закривали очі на дикість потвор. Але не тоді, коли це загрожувало безпеці їхніх представників. Чи можливо, що Рябов став жертвою варварського ритуалу?