Читаем Декамерон полностью

Декамерон

Любов, коли я вирвуся з неволіЖорстокої твоєї,Довіку я не знатиму недолі.Я дівчинкою вийшла молодоюНавстріч тобі не для війни, для миру;Довірливо усю я склала зброю,Впевняючись на нашу дружбу щиру.А ти напала, зрадивши довіру,І, стомлена борнеюІ зранена, уже лежу я долі.І ти мене в кайдани закувала,Не зглянулась на сльози і докори,І віддала, як бранку, на поталуТому, хто народивсь мені на горе;А в нього серце горде і суворе,Обковане бронею,Ніщо йому мої жалі і болі.Мене не хоче слухати упертий -Даремна мова, марні всі благання…Несила жити і незмога вмерти,Щодень, щомить ростуть мої страждання.Вволи ж, любов, одно моє бажання:Нас сіттю однієюІз ним оплутай - у твоїй се волі.А як сього не хочеш ти вчинити,То розв'яжи хоч вузлики надії:Утихне, може, біль несамовитий,І знов я світу білому зрадію,І знов на вроду я похорошію,Троянди і лілеїУ мене знов лишатимуть на чолі.

Коли, жалібненько зітхнувши, Еліза доспівала свою кан-цону, всі дивувались непомалу її словам, та ніхто не здогадався, до кого в ній пилося. Король же, що був у доброму гуморі, покликав Тіндара і сказав йому грати на козиці. Під ту музику товариство станцювало ще чимало танців. Та вже як звернуло з півночі, король велів усім іти спочивати.

Кінець шостому дню

ДЕНЬ СЬОМИЙ

Зачинається сьомий день, у який під проводом Діонея говориться про штуки, які чи то з кохання, чи то для власного рятунку витворяють тайно і явно жінки з своїми чоловіками

Уже всі зорі зі сходового краю неба почезли, окрім тієї, що ми світовою зірницею називаємо (вона ще мерехтіла в білястому світлі), коли каштелян устав і рушив із чималим обозом у Дівочу Долину, щоб упорядкувати там усе згідно з наказом пана свого й повелителя. Не забарився встати й сам король - його пробудила челядь, що довго з в'ючаками вовтузилась, а вставши, позбуджав не гаючись усіх дам і кавалерів. Ледве сонячне проміння рожевим сяйвом загорялося, всі вже рушили в дорогу: ніколи ще, здавалось їм, солов'ї та інші птахи співочі так любо не щебетали, як того ранку. В супроводі їхнього тьохкання дійшли вони до Дівочої Долини, де їх радо привітали нові, ще дзвінкіші пташині хори.

Як обійшли вони долину і ще раз оглянули її, вона здалась їм іще кращою, ніж минулого дня, бо у вранішній свіжості краса та ще любіше пишалася. Розговівшись добрим вином та солодощами, товариство заходилося співати, ніби з птахами у співах змагаючись, і долина співала разом із ними, відлунюючи кожну їхню пісню, та й пернаті співуни не здавались, заливаючись навперейми милозвучним свистом.

Коли настав час обідати, поставлено столи під рясними лаврами та іншими розкішними деревами поблизу озера; по наказу короля всі посідали і, споживаючи обід, дивилися, як під водою ходила риба цілими табунами; цікаве те видовище дало привід до багатьох балачок. Як трапеза скінчилася і столи з усім припасом поприбирали, товариство розвеселилось іще дужче і знову завело співи. В різних закутках затишної долини споряджені були постелені ліжка, - обачний каштелян велів обхилити їх французькими балдахінами та іншими заслонами; хто хотів, міг лягати на спочивок, а хто не хотів - розважався собі до любості, як було в них заведено.

Як же надійшла година для бесіди, всі вже повставали; король велів розіслати килими на траві коло озера, неподалік од того місця, де вони обідали. Коли всі посідали, король наказав Емілії оповідати першій. Та веселенько осміхнулась і почала.