Читаем Бот полностью

— Я не знаю, — прогугнив інженер. Фраза прозвучала нерозбірливо, щось на кшталт «я’е’аю». Коняча доза знеболювальних препаратів задурманила Алана. Він хотів спати, як старий байбак пізньої осені. Зібравшись із думками, він повторив виразніше: — Я не знаю. Мабуть, вони ще не знайшли ботів.

— Як ти думаєш, вони шукатимуть всю ніч?

— Ні. Розкладуть багаття посеред пустелі і влаштують привал з піснями під гітару.

— Я серйозно, — образилася психіатр.

— Ну звідки я можу знати? — відмахнувся Алан. Міцніше обійнявши рушницю, він заплющив очі.

Дівчина повернулась до передавача, мнучи пальцями нижню губу. Проте не просиділа спокійно навіть хвилини:

— А що, як боти не на Ель-Татіо?

— Лауро, тільки біля гейзерів є вода. Якщо боти не на Ель-Татіо, значить, вони давно у Болівії, а то вже не наші проблеми.

Дюпре не думала заспокоюватись. Наступний здогад налякав її не на жарт:

— Як це не наші проблеми? А раптом вони десь тут, біля комплексу, і готуються на нас напасти?

Американець вдруге відмахнувся від дівчини, наче від надокучливої мухи. Тільки цього разу очей не розплющував і нічого не відповідав.

Для такої нервозності Лаура мала вагомі причини. Задум щодо застосування центру задоволення як ахіллесової п’яти у мозку ботів спрацював, все чудово. Штука була в тому, що психіатр насправді поняття не мала, чому воно спрацювало. Дівчина сумнівалась, чи вийде так само з тими, що місяць валандались на волі. Вона боялася, що станеться якраз навпаки: боти-втікачі не запустять програму. Або якщо й запустять, то надто пізно…

Роздуми Дюпре перервав здушений гуркотливий звук. Попервах, сприйнявши його за рипіння динаміка радіостанції, Лаура кинулась до приймача, та швидко усвідомила, що рація, як і раніше, мертва. Потім вона відчула неприємну високочастотну вібрацію під ногами — крісло дрібно тремтіло. Дюпре скинула голову і роззирнулась. Двигтіла не тільки підлога, але й стіни, вікна, меблі. Вона встигла подумати про землетрус, коли звук почав наростати з неймовірною стрімкістю.

— Що за муйня? — Алан Ґрінлон розплющив очі. — Лауро…

Слова американця потонули в убивчому гуркоті. Здавалося, ліворуч, за інженерними корпусами, розпочалося виверження вулкана Кракатау.

— Чорт! — закричав Алан. Він миттєво розпізнав той звук, він упізнав би його крізь сон. — Цього не може бути… «Раптори»!

— Що? — Лаура нічого не почула.

— Сюди прислали винищувачі!

Ревіння прокотилось барабанним дробом по будівлі і швидко затихало. Стіни корпусу перестали рипіти. Ще кілька секунд зі сходу долітав гуркітливий шум, схожий на віддалену лавину в горах, а тоді встановилася тиша.

— Допоможи мені, — попросив американець. Він був блідий і наляканий. Викид адреналіну заглушив наркотичний ефект від знеболювальних пігулок.

— Алане, я не розумію, що це…

— Лауро, не патякай! Давай, допоможи, підтримай мене, — інженер підводився; разом із ясністю мозку повернувся біль у коліні, — нам треба вийти надвір.

Лаура підставила плече американцю. Той обхопив дівчину за шию, а іншою рукою обіперся на «Ремінгтон». Шкутильгаючи, стегно до стегна, вони зійшли на перший поверх, відкрили головні ворота і вийшли на подвір’я перед фронтом житлового корпусу.

Над головами сонно блимали зорі. Обличчя обдавав сухий приємний вітерець. Повна безмовність. У Алана склалося враження, що рев реактивних двигунів йому примарився. Не вірилося, що пустеля могла дозволити такий гуркіт над одвічно мовчазними просторами. Якби не Лаура, американець готовий був повірити, що у нього сталася слухова галюцинація.

— Вони прилетіли по нас? — фраза прозвучала кострубато, немов репліка з якогось дешевенького серіалу про НЛО. Лаура ковзнула поглядом по зорях і перепитала: — Вони нас врятують, Алане?

Ґрінлон отямився. Дюпре теж чула. Значить, ревіння аж ніяк не було галюцинацією. Над комплексом справді пронеслись «F-22».

— То були «F-22», наші довбані «Раптори», я готовий заприсягтися, — американець задер голову; страх занурював холодні пальці в його нутрощі. — Лауро… Лауро… Якби нас збиралися рятувати, то прислали б вертольоти. Чи ти думаєш, що американські інженери могли назвати «Раптором» літальний апарат, призначений для рятувальних операцій?

Опустивши підборіддя, Алан прислухався. Витріщатися, закинувши голову назад, не мало сенсу: вночі «Рапторів» нізащо не побачити. Якоїсь миті інженеру здалося, наче він чує гуркіт турбін на південному заході. Нічого певного він сказати не міг (хоча то дійсно був один з «F-22», що кружляли над солончаковою пустелею).