Читаем Бот полностью

«B-2 Spirit»

Та не це було найгіршим. Бомбер може опуститися на ешелон до заправника, але…

Літак тримається у повітрі завдяки підйомній силі, яка створюється потоком повітря, що набігає на крило. У свою чергу підйомна сила залежить від швидкості, з якою літак рухається у повітрі, та від густини повітря. Густина ж, як відомо, зменшується з висотою. Інакше кажучи, для кожної висоти існує діапазон швидкостей, обмежений мінімальною та максимальною швидкостями, поміж якими літак упевнено тримається на повітряному потоці. Якщо швидкість повітряного судна опускається нижче мінімальної, підйомної сили не вистачає, щоб утримувати сталеву машину в повітрі, і літак падає. Звалюється у так званий плоский штопор. Максимальна швидкість визначається характеристиками двигунів та конструкцією планера літака. В цілому, що більша висота, то менша різниця між мінімальною та максимальною швидкостями. Для «B-2 Spirit» на висоті 8600 метрів дана різниця вельми несуттєва. На висоті 9 кілометрів над рівнем моря бомбер не може сповільнитися настільки, щоби спокійно плестися у хвості за «KC-130» під час заправки. Скинувши швидкість до 600 км/год (що відповідає крейсерській швидкості «KC-130»), «B-2» ризикує вивалитись із небес, мов каменюка.

З усього цього випливала одна неприємна річ: під час дозаправки літакам доведеться знизитися. Відчутно знизитися. Для того щоб «B-2» зміг сунутися у хвості заправника, обом літакам доведеться опуститися до 15 000 футів (4615 м) і летіти зі швидкістю 550—570 км/год. Як наслідок, зростає ризик викриття. На такій висоті як бомбардувальник, так і заправник можуть легко помітити з першого ліпшого пасажирського авіалайнера, що заходитиме на посадку в аеропорт Ліми. Не допоможуть ні стелс-технології, ні маскування. А видовище того, як найдосконаліший бомбардувальник сучасності здійснює повітряну дозаправку за тисячі кілометрів від узбережжя США, безперечно, не може не викликати запитань.

Разом з тим Френк Клотц розумів, що інших варіантів немає. Якби замість «KC-130» летів інший заправник, турбореактивний «KC-10 Extender», ніяких проблем не було б. Гігант на базі «McDonnell Douglas DC-10» без зусиль «вилізе» на 42 000 футів (12 727 м). От тільки в цьому випадку Френк уперся лобом у вихідну проблему: куди дівати той бісів заправник після заправки? В Перу він не сяде, на авіаносець — тим більше. Його можна хіба підірвати чи затопити в океані.

Питання вирішили, скрупульозно розпланувавши час удару. Бомбардування відбудеться вночі з розрахунком, щоб дозаправка над узбережжям Перу проходила якраз після настання темряви. На землі сутінки поступляться пітьмі, а на висоті чотирьох з половиною кілометрів ще не зовсім почорніле небо даватиме достатньо світла, щоб здійснити заправку. Така корекція плану наклала жорсткі вимоги щодо часу вильоту та часу зустрічі «B-2» і «KC-130» над океаном. Мала значення кожна хвилина…

Бомбардувальник розбігся і важко відірвався від бетонної смуги за вісімсот метрів до її завершення. Щойно шасі піднялись над землею і сховались у пласке дно, швидкість почала стрімко зростати. 120… 140… 160 вузлів.

— Швидкість зростає, параметри в нормі, — коментував Харрісон. — Тисяча футів, — через якийсь час повідомив він висоту.

Роберт Хетуей пробіг очима по панелях, не втручаючись у роботу комп’ютерів. Слухняний хлопчик «B-2» усе робив сам. Майор полегшено зітхнув. Попереду, аж до самої цілі, метеорологи обіцяли гарну погоду. Якщо тільки погодні специ чогось не наплутали, спостерігати за десятками цифрових дисплеїв — ось і все, чим екіпаж займатиметься протягом наступних шести-семи годин. Така нудота!

Майор не думав про момент нанесення удару. Він усвідомлював, що збирається в мирний час бомбити територію незалежної держави. Він також підозрював, що у приречених на знищення об’єктах будуть люди. Напевно, і його співвітчизники теж. (Тільки американці здатні вляпатися в історію, котру можна владнати лише за допомогою стратегічної авіації.) Хай там що, а Роберт був військовим. Його справа — виконувати наказати, а не думати чи ставити питання.

Дозаправка — ось що муляло Боббі Хетуея. Однозначно найважча частина місії. Під час стиковки екіпажі не мають права на помилку. Якщо з першого разу щось не вийде, далі заправлятися доведеться в суцільній темряві. Це чудово з точки зору конспірації. Але буде геть невесело, якщо «В-2 Привид» нашампурить на свій ніс товсту дупу «Геркулеса».

Попри це майор Хетуей не хвилювався. Коли вони досягнуть Перу, наздогнавши «KC-130», на його місці сидітиме капітан Джеремі Руа.

CXVII

Понеділок, 31 серпня, 16:36 (UTC –4) «DW», житловий корпус

«Spirit of Alaska» вже сорок хвилин гнав на південь, коли Ріно вирішив будити Тимура.

— Вставай, — Хедхантер поторсав програміста за плече.

— У… — муркнув українець, не розплющуючи очей.

— Прокидайся!

— Га? — Тимур сів. Блимнув невидющими очима.

— Досить валятися. Пора вирішувати, як діяти далі.