Читаем Безлюдні острови 4-5 полностью

ВАЛЬДЕМАР ЛИСЯК

БЕЗЛЮДНІ ОСТРОВИ

Видавництво: Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków, ©1987

Переклав: Марченко Володимир Борисович, 2024

ОСТРІВ 4

ЛОНГВУД (СВЯТА ЄЛЕНА)

НАПОЛЕОН БОНАПАРТ

ЧЕТВЕРТИЙ

Адам Міцкевич:

"А життя його – праця праць,

А титул — народ народів,

А кров його — герої давнини;

Ім’я ж йому буде сорок і чотири".[1]

Юліуш Словацький:

".....................................Я вірю в ті сорок

Чотири... хоча я не знаю, що означає це число.

Але я вірю в це, як в догму... з відчаю".

"Чи то правда, що Бонапарта не існувало, лише Лисяк вигадав його, щоб заробити грошей?", – запитав першим Збігнєв Швєнх.

Це була правда, з цього я почав. І зробив це настільки ефективно, що радянський історик Альфред Манфред зітхнув у своїй біографії імператора: "І все ж викреслити ім'я Наполеона Бонапарта з історії неможливо". Дурнt lskj, але факт: відколи я придумав маленького корсиканця, видалити його, на жаль, неможливо...

Потім інший публіцист, літературознавець Станіслав Зєлінський, рецензуючи мій "Імперський пасьянс", поставив запитання:

"Ким був би Лисяк в наполеонівську епоху, яку роль він хотів би зіграти на великій сцені Ампіру? Навряд чи його влаштувала б посада анонімного статиста чи холодного спостерігача в шапці-невидимці. Тож Лисяк був би, може, шевалежером чи гренадером останнього каре, може, маршалом, міністром, королем? А може, Наполеон увійшов би в історію як мамлюк Рустам імператора Лисяка? Я не жартую".

Звідси вже було близько, все більш тепліше... Третій публіцист, Ян Збігнєв Слоєвський, загримів:

"Замість контркульту Наполеона починає проростати щось на кшталт культу Лисяка, який, контактуючи з Наполеоном, набрав манер, дещо наполеонівських. Я не проти культів, бо культ – це прояв чиєїсь причетності когось до чогось. Культ, навіть за звучанням і етимологією, споріднений з культурою, і культи насправді впливають на розвиток культури стимулюючим чином, на противагу індиферентизму та байдужості. Але якщо є культ, він повинен зустрітися з контркультом, тим часом це не так, насправді все навпаки. Лисяк справляє враження, що він все більше і дуже серйозно наполеонізується".

І попередив:

"Ситуація є грізною, бо треба пам'ятати, що більшість пацієнтів в шпиталях для нервово хворих – це Наполеони. Лисяк є всесторонньо здібний, так що шкода була б його втратити".

Запізно.

Так, я імператор! Ті, у сусідніх палатах, — шахраї, самозванці й божевільні, єдиний справжній Наполеон — це я! Я лежу і читаю свою останню біографію пера Каванни, епізоди в наступних номерах тижневика "Чарлі-Хебдо", які мені постачає лікар, керівник лікарні св. Єлени (він мені не подобається, тому що всправляє враження лицемірно добродушного зловмисника, одного з тих, хто нібито робить послуги, але насправді експлуатує, і таким він і є. Більш симпатичнішою я знаходжу медсестру, яка прикріплює електроди до різних частин тіла – пальц і в неї делікатні, як у Валевської). Каванна знущається над усім, тому цей лікар приніс мені її текст в надії, що я збожеволію, і знову зробив помилку. Каванна – ц е відпочинок:

"Коли Наполеон в'їжджав до захопленого міста, він вибирав найсвітлішу блондинку і питав свого ад'ютанта:

- Чи вона мене любить?