Читаем 11/22/63 полностью

Якби я мав час на роздуми, я застиг би на місці і чортова лампа розбилася об підлогу. І що тоді? Витягти жучок, залишивши розтрощену лампу? Сподіваючись, що вони вирішать, ніби нестійка від початку лампа впала сама собою? Більшість людей могли б купитися на це, але більшість людей не мають причин на параною стосовно ФБР. Лі може знайти просвердлену мною в стіні дірку. І тоді метелик розправить свої крильця.

Але я не мав часу на роздуми. Смикнувшись вперед, я підхопив лампу в повітрі. А потім, тримаючи її в руках, просто стояв і тремтів. У маленькому будинку було жарко, мов у печі, я чув, як тхне мій власний піт. Чи дочують і вони цей запах, коли повернуться додому? А як же інакше?

Мені подумалося, чи я не збожеволів. Звісно, мудрим рішенням було б зовсім прибрати жучок… а потім забратися самому. Я зможу знову вийти на Освальда десятого квітня наступного року, простежити, як він намагатиметься вчинити замах на генерала Едвіна Вокера, і, якщо він буде там сам, я зможу застрелити його, як був застрелив Френка Даннінга. КУЙ, як то кажуть у Кристі на зустрічах АА: «Кинь Ускладнювати, Йолопе». Якого збіса хера я взагалі затіявся з підслуховуванням через якусь калічну лампу, коли загрожене майбуття цілого світу?

На це відповів Ел Темплтон:

«Ти тут, бо вікно невизначеності все ще залишається відкритим. Ти тут, бо, якщо Джордж де Мореншильд є чимсь більшим за те, чим він здається, тоді, можливо, Освальд не був сам-один. Ти тут, щоб урятувати Кеннеді, і забезпечення цієї місії починається саме тут. Тому постав цю довбану лампу на належне їй місце».

Я поставив лампу на належне їй місце, хоча її хиткість мене непокоїла. Що, як Лі сам зіб’є її з бюро і побачить всередині жучок, коли розтрощиться керамічна основа лампи? Чи, наприклад, Лі з де Мореншильдом балакатимуть тут при вимкнутій лампі, і то так тихенько, що мій дистанційний мікрофон їх не вловить? Тоді всі ці зусилля даремні.

Переконала мене врешті-решт думка про Сейді. Я її кохаю, і вона кохає мене — кохала принаймні, — а я все споганив, переїхавши сюди, на цю паскудну вулицю. Тож, заради Христа, я не покину цю справу просто так, принаймні без спроби почути на власні вуха, що говоритиме Джордж де Мореншильд.

Я вислизнув крізь задні двері з затиснутим в зубах пальчиковим ліхтариком, під’єднав секретний шнур до магнітофона. Магнітофон, щоб вберегти його від погодних впливів, поклав в іржаву бляшанку «Кріско»[520], а її заховав у гніздечко між цеглинами й дошками, яке я заздалегідь там підготував.

Після того я повернувся до свого паскудного будиночка на цій паскудній вулиці і почав чекати.

12

Вони ніколи не вмикали ту лампу, аж поки темрява не ставала майже геть непроглядною. Економили на рахунках за електрику, я гадаю. Крім того, Лі ж був робочою людиною. Він рано лягав спати, ну й вона, відповідно. Перевіривши плівку перший раз, я почув переважно балачки російською — до того ж безвиразно гугняві, завдяки суперповільній швидкості магнітофона. Щойно Марина намагалася скористатися своїм запасом англійських слів, Лі тут же її затикав. Проте до Джун, коли дитина вередувала, сам іноді говорив англійською, і то завжди тихим голосом із заспокійливими інтонаціями. Подеколи він навіть співав їй. Через суперповільну швидкість запису це було схоже на те, ніби якийсь орк намагається мугикати «Ой люлі-люлі, моя дитино».

Два рази я чув, як він б’є Марину, і другого разу власного запасу російських слів йому не вистачило, щоб виразити свою розлютованість: «Ти тупа, набридлива пизда! Боюся, мама була права щодо тебе!» Слідом почувся грюк дверей і Маринин плач. І раптом він обірвався, це вона вимкнула лампу.

Увечері четвертого вересня я побачив перед дверима Освальдів якогось хлопця років тринадцяти з полотняною торбою, перекинутою через плече. Йому відкрив Лі, босий, в джинсах і майці. Вони трохи поговорили. Лі запросив хлопця до хати. Там вони поговорили ще. Під час бесіди Лі взяв і показав хлопцеві якусь книжку, на яку той поглянув із сумнівом. Не було сенсу користатися ненаправленим мікрофоном, бо тоді повернуло на холод і вікна у них були зачинені. Але Похила Пізанська Лампа світилася ввімкнута, тож коли я потім, пізно вночі, прослухав другу плівку, в нагороду мені дісталася цікава бесіда. За третім разом її прослуховування я вже майже не помічав гугнявості голосів.

Хлопець розповсюджував передплату на якусь газету — чи, може, то був журнал — під назвою «Ґріт»[521]. Він повідомив Освальдам, що в цьому виданні друкуються всякі цікаві речі, на які не звертають уваги нью-йоркські газети (хлопець назвав це «сільськими новинами»), плюс спорт і садівництво. У ній також було те, що він охарактеризував як «придумані історії» і комікси.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Великий перелом
Великий перелом

Наш современник, попавший после смерти в тело Михаила Фрунзе, продолжает крутится в 1920-х годах. Пытаясь выжить, удержать власть и, что намного важнее, развернуть Союз на новый, куда более гармоничный и сбалансированный путь.Но не все так просто.Врагов много. И многим из них он – как кость в горле. Причем врагов не только внешних, но и внутренних. Ведь в годы революции с общественного дна поднялось очень много всяких «осадков» и «подонков». И наркому придется с ними столкнуться.Справится ли он? Выживет ли? Сумеет ли переломить крайне губительные тренды Союза? Губительные прежде всего для самих себя. Как, впрочем, и обычно. Ибо, как гласит древняя мудрость, настоящий твой противник всегда скрывается в зеркале…

Гарри Тертлдав , Дмитрий Шидловский , Михаил Алексеевич Ланцов , Гарри Норман Тертлдав

Проза / Фантастика / Альтернативная история / Боевая фантастика / Военная проза
Достойны ли мы отцов и дедов (СИ)
Достойны ли мы отцов и дедов (СИ)

Все чего мы боялись, произошло. Гражданская война, атомные бомбардировки, ядерная зима. В небольшом бункере, выжили несколько семей офицеров российской армии. Благодаря попавшим им в руки результатам секретных разработок, используя последние резервы, удалось пробить туннель в прошлое. Но на том конце туннеля тоже идет война. Снова бомбят города и уничтожают мирных жителей. Там страшный 41-й год. Главный герой, офицер морской пехоты Черноморского флота, вынужден вмешаться в ход событий и принять сторону предков. Но перед ним стоит задача не стать игрушкой в руках спецслужб воюющих сторон и сберечь жизни обитателей бункера, за которых он в ответе. Содержание: 1. Всегда война 2. Война сквозь время 3. Пепел войны 4. Памяти не предав 5. И снова война 6. Время войны 7. Враги дедов 8. Вторая попытка 9. Всегда война 9

Станислав Сергеевич Сергеев

Фантастика / Альтернативная история / Попаданцы