Читаем Брат на брата полностью

Але сонця над їм не було, тiльки голова горiла, мов її припiкало лiтнє сонце. Хотiв доторкнутися до неї i почув, що руцi боляче ворушитися. Таки звiв руку, доторкнувсь, - щось мокре й липке застигло в його на лобi. Глянув - i побачив на руцi кров.

Силкувався зрозумiти - де вiн i що з ним.

Вгорi було небо, заслане сiрими хмарами. Помалу пересувалися, то купчилися, то розлазилися - нуднi й огиднi. Дивився на їх i не розбирав, де вони взялися. Нарештi зрозумiв, що вiн не в хатi, а на дворi. Збоку бiля себе побачив штахети, торкнувся рукою внизу, - лежав долi. Здивований хотiв швидко пiдвестися, але в голову стукнуло так, що впав назад i мусив кiлька часу полежати. Тодi помалу пiдвiвся й сiв, зiпершись на штахети.

Глянув на школу й побачив побитi шибки. Вiдразу згадав усе: п'яне стовпище, кулаки, ломаку в Демидовiй руцi… потому, мабуть, був погром…

Сидiв якийсь час, потiм посилкувався i встав. У голову стукало, свiт туманiв у очах. Помалу, спираючися на бильця, зiйшов по схiдцях на рундук i ввiйшов через сiни в свою свiтлицю.

Просто перед порогом лежали черепки а кинутої об помiст лампи i смердiла калюжа керосину. Розламана на шматки полиця валялася серед хати, а замiсть книжок скрiзь було накидано купи роздертого, пом'ятого, потоптаного ногами паперу. Стiл жалiбно похилився додолу, держачись тiльки на однiй нозi, а все, що було на йому - папери, каламар, рямцi, бюст - усе в друзках лежало долi; i бiлi грудочки гiпсового Шевченка втоптано було в чорну калюжу з каламаря. Вся хата була закидана якоюсь мiшаниною шматкiв дерева, клаптiв паперу, склянок, лика з роздертого матрацу i чогось такого, що його вже Корецький не мiг i пiзнати, чим воно було - таке воно було побите, знiвечене, потоптане. Здавалося, нiби якийсь величезний страшний цiп залiзний помолотив усю хату на гамуз. Дуже щиро понищено було книжки - Корецький не мiг побачити нi однiєї цiлої - тiльки клаптi та порожнi поламанi оправи. По всiй хатi лежали великi картки з iлюстрованого Данта, а на купi побитих пляшечок з шкiльної аптечки лежала частина "Iсторiї культури", - вiн пiзнав її по малюнках. Переступаючи через увесь цей мотлох, пiдiйшов до дверей у другу свiтлицю i саме на порозi побачив рамцi з великої Рафаелевої Мадонни: зiрвано її зо стiни, кинуто так, що вона одним кiнцем зiперлася на порiг, а потiм продавлено наскрiзь чоботом. Чобiт оддавив голову дитинi й Мадоннi i позоставалися тiльки скалiченi безголовi тiла. Корецький пiдняв малюнок, подивився й нащось положив його на купу потовченого мотлоху.

Тодi переступив у другу свiтлицю…

Здалося, що то снiг. Придивившися, побачив, що то пух бiлий з розiрваної подушки. Вiн укривав увесь помiст i купу уламкiв, що лежали долi. Два дитячих лiжечка залiзних, поламанi й покрученi, скорчилися як двi калiчки, посеред хати, а шматки порубаних сокирою матрасикiв розкидано було скрiзь. На одному з шматкiв та сама лялька, що вчора приносила йому Лiда, лежала впоперек, розкинувши руки, але без голови; черепки з неї валялися бiля стiни: певне хтось розбив її голову об стiну, а тодi кинув. Комод лежав, вивернувши пробиту чимсь стiну, а шухляди з його валялися зовсiм порожнi. Порожня була й одежна шафа з вирваними дверками, але трохи пороздираної одежi де-не-де валялося по хатi.

У кухню тiльки глянув, проходячи проз неї - там була купа побитого череп'я. Вийшов у сад.

Зараз од вiкон тяглися бiлi смуги пущеного на вiтер пiр'я. Далi…

Далi не було зовсiм саду. Квiтчанi грядки витоптано - чорнiла порита земля. Сила молодих дерев лежала викручена з землi, жалiбно виставивши пiд холод осiннього неба нiжнi обiрванi корiнцi, перемiшанi з землею. Од бiльших дерев стояли самi стовбури з пучком гiлок угорi, а знизу все було обламане, оббите ломаками, i купи гiлок то з зеленим, то з пожовклим листом умирали коло кожного дерева долi. Тiльки великi дуби й липа стояли незайманi; але вiд столика пiд їми зостався тiльки стовпчик, а ослiн був переломлений надвоє. Той самий ослiн, на якому вчора, пiд зоряним небом. Таля й вiн плакали з радощiв, що вже не буде бiльше неволi й мук, насильства й кровi…

Пройшов далi i вийшов у хвiртку. Стежка вiд неї збiгала вниз, в'ючися по кручуватих ребрах яру. Корецький пiшов нею, помалу ступаючи. Побачив на стежцi нiж з виделкою; трохи нижче блищав долi загублений грант з самовару.

- Певне несли сюди… - подумав Корецький.

Аж на днi в яру знайшов ще одну загублену рiч: блакитненьку Талiну хусточку. Цю вже вiн пiдняв, спинився i, дивлячись на неї, почав згадувати…

Таля… Що саме вiн мусить зробити… щось до Талi… Але що саме?.. Торкнувся рукою до лоба, знову почув кров i спустив руку…

Таля… Таля…

Ах, так!.. Треба довiдатися, що з Талею, з дiтьми…

Пiшов швидко-швидко деручися кручуватою стежкою вгору. Видрався скоро i стояв уже бiля цегельнi, але в голову знову застукало, почала обнiмати млость. Боявся, що впаде, не хотiв лежати тут i ввiйшов у темну шопу. Хитаючися, пройшов аж до краю її, аж туди, де колись ховався з дiтьми вiд дощу, i впав там на солому, втративши притомнiсть.

Два знайомих голоси:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Купец
Купец

Можно выйти живым из ада.Можно даже увести с собою любимого человека.Но ад всегда следует за тобою по пятам.Попав в поле зрения спецслужб, человек уже не принадлежит себе. Никто не обязан учитывать его желания и считаться с его запросами. Чтобы обеспечить покой своей жены и еще не родившегося сына, Беглец соглашается вернуться в «Зону-31». На этот раз – уже не в роли Бродяги, ему поставлена задача, которую невозможно выполнить в одиночку. В команду Петра входят серьёзные специалисты, но на переднем крае предстоит выступать именно ему. Он должен предстать перед всеми в новом обличье – торговца.Но когда интересы могущественных транснациональных корпораций вступают в противоречие с интересами отдельного государства, в ход могут быть пущены любые, даже самые крайние средства…

Александр Сергеевич Конторович , Руслан Викторович Мельников , Франц Кафка , Евгений Артёмович Алексеев

Классическая проза / Самиздат, сетевая литература / Фантастика / Боевая фантастика / Попаданцы / Фэнтези
Плексус
Плексус

Генри Миллер – виднейший представитель экспериментального направления в американской прозе XX века, дерзкий новатор, чьи лучшие произведения долгое время находились под запретом на его родине, мастер исповедально-автобиографического жанра. Скандальную славу принесла ему «Парижская трилогия» – «Тропик Рака», «Черная весна», «Тропик Козерога»; эти книги шли к широкому читателю десятилетиями, преодолевая судебные запреты и цензурные рогатки. Следующим по масштабности сочинением Миллера явилась трилогия «Распятие розы» («Роза распятия»), начатая романом «Сексус» и продолженная «Плексусом». Да, прежде эти книги шокировали, но теперь, когда скандал давно утих, осталась сила слова, сила подлинного чувства, сила прозрения, сила огромного таланта. В романе Миллер рассказывает о своих путешествиях по Америке, о том, как, оставив работу в телеграфной компании, пытался обратиться к творчеству; он размышляет об искусстве, анализирует Достоевского, Шпенглера и других выдающихся мыслителей…

Генри Миллер , Генри Валентайн Миллер

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века